Словник української мови

ПО́МИСЕЛ, ПО́МИСЛ, слу, чол., книжн. Думка, супроводжувана певним наміром, замислом. Слухавши такії його речі, Наум дуже злякавсь, бо думав, чи нема у нього помислу, щоб.. самому собі смерть заподіять (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 92); Я проголосую, мамочко, всім серцем своїм, всіма помислами за владу Радянську — найправдивішу в світі... (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 140);  * Образно. Де б не йшов І де б не знав чужі краї, Я бережу її [Вітчизни] любов, Труди і помисли її (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 318);
//  Заглиблення думками в що-небудь; міркування. Він помислом своїм народних дум глибини Проник і освітив, добувши з тих глибин Все найкоштовніше, — і звідти виніс він І мрію життьову народу України (Микола Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 35).