ПО́МИСЕЛ, ПО́МИСЛ, слу, чол., книжн. Думка,
супроводжувана певним наміром, замислом. Слухавши такії
його речі, Наум дуже злякавсь, бо думав, чи нема у нього
помислу, щоб.. самому собі смерть заподіять (Квітка-Основ'яненко,
II, 1956, 92); Я проголосую, мамочко, всім серцем своїм,
всіма помислами за владу Радянську — найправдивішу
в світі... (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 140); * Образно.
Де б не йшов І де б не знав чужі краї, Я бережу її
[Вітчизни] любов, Труди і помисли її (Андрій Малишко, Звенигора,
1959, 318);
// Заглиблення думками в що-небудь;
міркування. Він помислом своїм народних дум глибини
Проник і освітив, добувши з тих глибин Все найкоштовніше,
— і звідти виніс він І мрію життьову народу
України (Микола Бажан, Нашому юнацтву, 1950, 35).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 122.