Словник української мови

ПОМИТИ, ию, иєш, док., перех. і без додатка. Очистити від бруду водою або іншою рідиною. Посадивши коровай та шишки в піч, молодиці помили руки, заслали столи скатертями (Н.- Лев., III, 1956, 73); — Візьми, дитино, відерце та принеси мені води з Ташані, бо треба картоплю помити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 232); Корабельний кок.. тільки що нагодував команду, помив та сховав посуд і порається на камбузі (Дмитро Ткач, Жди.., 1959, 39);
//  розм. Попрати (білизну, одяг і т. ін.). [Химка:] Переказував [панич], щоб прийшла узять сорочки помити (Панас Мирний, V, 1955, 245).
 Помити хату (казарму і т. ін.) — очистити від бруду водою підлогу в хаті, казармі і т. ін. У свят-вечір зранку не вивели солдатів на муштру, а наказали чисто прибрати й помити казарму (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 198).