ПОНАБРІ́ХУВАТИ, ую, уєш, док., розм. Набрехати що-небудь (про багатьох); набрехати багато чогось. Чого тільки вона на мене не понабріхувала! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 17); — Бігме, паноченьку, не казала я таке. То вам понабріхували (Лесь Мартович, Тв., 1954, 41).