ПОНАЛИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
поналивати. Асфальтова підлога була вся мокра від
поналиваної води, понаношеного не знати від якого ще часу болота
(Іван Франко, I, 1955, 273); Спинаючись попід тином, щоб не
попасти в поналивані вчора калюжі, пішли ми до
попового двору (Леся Українка, III, 1952, 574); Потягли [люди]
з хати, незважаючи, що й чарки поналивані і калач
дружко покраяв (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 220);
// поналивано,
безос. присудк. сл. Скрізь було мокро, поналивано, в
берегових ямках лишалась вода (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 393).
Поналивані кров'ю — почервонілі від злості,
напруження і т. ін. (про білки очей, обличчя багатьох).
Бігли людонькове польовою стежкою, задихані, червоні,
присипані пилом, очі кров'ю поналивані, бо спека була
велика (Іван Франко, III, 1950, 204).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 148.