Словник української мови

ПОНАЛИ́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поналивати. Асфальтова підлога була вся мокра від поналиваної води, понаношеного не знати від якого ще часу болота (Іван Франко, I, 1955, 273); Спинаючись попід тином, щоб не попасти в поналивані вчора калюжі, пішли ми до попового двору (Леся Українка, III, 1952, 574); Потягли [люди] з хати, незважаючи, що й чарки поналивані і калач дружко покраяв (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 220);
//  поналивано, безос. присудк. сл. Скрізь було мокро, поналивано, в берегових ямках лишалась вода (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 393).
 Поналивані кров'ю — почервонілі від злості, напруження і т. ін. (про білки очей, обличчя багатьох). Бігли людонькове польовою стежкою, задихані, червоні, присипані пилом, очі кров'ю поналивані, бо спека була велика (Іван Франко, III, 1950, 204).