ПОНАПИ́СУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
понаписувати. В нього [писаки] не тільки нема
понаписуваних книжок, та у голові і глузду нема на
півкнижки, щоб йому об тім і написати (Квітка-Основ'яненко, II,
1956, 249); На огорожі [могили] понаписувані прізвища
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 44);
// понаписувано, безос. присудк.
сл. — Невже ж, бабо, і справді у писанню про ці ваші
бабські забобони понаписувано? (Дніпрова Чайка, Тв., 1960,
26).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 150.