Словник української мови

ПОНАПИ́СУВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до понаписувати. В нього [писаки] не тільки нема понаписуваних книжок, та у голові і глузду нема на півкнижки, щоб йому об тім і написати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249); На огорожі [могили] понаписувані прізвища (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 44);
//  понаписувано, безос. присудк. сл. — Невже ж, бабо, і справді у писанню про ці ваші бабські забобони понаписувано? (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 26).