ПОНЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е, діал. Підневільний. Там на
горі церковця стояла, там дівчина попевільний шлюб
брала (Словник Грінченка);
// Незалежний від власної волі;
мимовільний. Я все розповіла панові Славкові, й нехай він
тут засвідчить, чи мій поневільний поступок кидає
зле світло на мій характер (Лесь Мартович, Тв., 1954, 448).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 156.