ПОНЯ́НЬЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Няньчити якийсь час. [Лукерія Степанівна:] Он там, на грядках, Харитониха обполює баклажани та дуже бідкається, що нікому поняньчити дитину... (Марко Кропивницький, II, 1958, 273).
ПОНЯ́НЬЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Няньчити якийсь час. [Лукерія Степанівна:] Он там, на грядках, Харитониха обполює баклажани та дуже бідкається, що нікому поняньчити дитину... (Марко Кропивницький, II, 1958, 273).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 168.