Словник української мови

ПОНЮХ, у, чол., розм. Те саме, що понюшка. Він витягає табакерку, і понюх табаки приховує його розгубленість (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 498).
♦ Пропасти ні за понюх табаки (тютюну) — те саме, що Пропасти ні за понюшку табаки (тютюну) (див. понюшка). [Бичок:] А хіба я мало передавав старій грошима та хлібом? Та щоб так моє добро і пропало ні за понюх табаки? О ні! (Марко Кропивницький, I, 1958, 468).