ПОНЮХАТИ, аю, аєш, док.
1. перех. і без додатка.
Втягнути носом повітря з метою відчути запах.
Закрутив носом, як тертого хріна [хріну] понюхав (Номис,
1864, № 3390); Почула та вовчиця дитячий плач,
підійшла, подивилася, понюхала (Остап Вишня, I, 1956, 454).
Понюхати табаки (тютюну) — вкладаючи в ніс
нюхальний тютюп, втягнути повітря.
♦ Дати тільки понюхати чого — дати дуже мало
чого-небудь. — Передніше було дають нам вівса тільки
понюхати (Нечуй-Левицький, III, 1956, 297); Не давати (не дати)
і понюхати чого — подавати зовсім нічого. — Я думаю,
архімандрит не давав вам і понюхати горілки (Олександр Довженко,
I, 1958, 220).
2. перех. і неперех., перен., розм. Розвідати що-небудь;
// Придивитися до кого-небудь; вивчити когось. —
Грамоти, брат, думаю учити [сина].. А ти думав як? Ти може
думав, що Яків Бородай спроста собі?.. Га... Він
спроста, а ти розкуси його. Понюхай, чим пахне! ..Се, брат,
голова... (Панас Мирний, 1. 1954, 202);
// перех. Обшукати
що-небудь. — Шукайте там добре! — кричали ми і
сміялись. — Понюхайте всі кутки! (Юрій Яновський, II, 1958,
156).
3. перех. і неперех., розм. Випробувати на собі,
пережити, пізнати що-небудь. Один поранений, у якого
з-під ушанки біліла на голові пов'язка, звівся на лікоть,
сказав, пересилюючи біль: — А от підеш — понюхаєш...
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 492); — Ти пришли її до нас весною,
на буряки, от вона й понюхає, де молоко й цукор
беруться (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 434); * Образно. Сотник
стрілецький Петро Шорін дав мниху [монаху]
понюхати свого кулака, порослого рудим волоссям, у мниха ніс
розплився від цього дотику (Натан Рибак, Переяславська Рада,
1953, 274).
♦ Понюхати пороху — взяти участь у воєнних
діях. — Розлучають нас, — підійшов прощатися
Микита. — Випадає нам першим пороху понюхати (Григорій Тютюнник,
Вир, 1964, 294); Війна вже скінчилася: хто їхав у
відпустку побачитися з кревними, хто зовсім повертався
додому, так і не понюхавши пороху (Юрій Мокрієв, Сто..,
1961, 51).