в означеннях
Тлумачення, значення слова «пониклий»:

ПОНИ́КЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до поникнути. Навколо в мовчанці стоять приголомшені люди у розпачі, з широко розкритими очима жінки, пониклі у тяжкій думі, та хмурні мужики (Андрій Головко, II, 1957, 295).

2. у знач. прикм. Похилений. «Куди йти? Що робити?» питала вдесяте сама себе молодиця, схопивши обома руками свою пониклу голову (Любов Яновська, I, 1959, 244).

3. у знач. прикм. Полеглий (про траву, злакові). Лани пониклої перестояної пшениці... Женці серед подзьобаної бомбами ниви, яку їм нізащо не скосити (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 6).

4. у знач. прикм. Який звисає, звислий. Верба плакуча. Красиве дерево з тонкими пониклими гілками (Озеленення колгоспного села, 1955, 69).

5. у знач. прикм. Пригнічений. Туди [на Каховку] йшли [біляки], як на прогулянку, в англійських новісіньких френчах та французьких галіфе, а звідти поверталися пониклі, зарослі, в пилюці, в крові... (Гонічар, II, 1959, 345);
//  перен. Який має похмурий вигляд. Ми пішли до старої хати. Тільки одчинили двері, одразу вдарило на нас важким духом.. Повіяло кошмарами пониклих руїн (Степан Васильченко, II, 1959, 327).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 161.

Коментарі (0)