ПОНИ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех. Знищити
багатьох, багато чого-небудь. За Черемошем разом з
фашистами ще й бандити якісь у війну понищили сотні
людей без жодного суду (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 188);
Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне
господарство, понищила людей, побила, повішала,
розігнала в неволю (Олександр Довженко, III, 1960, 398); «Прийдуть
[представники влади] і в господу до вас: заберуть всі папіруси,
понищать, попалять» (Леся Українка, III, 1952, 728);
//
Знищити що-небудь поступово. На подвір'ї і плоти
пообпадали, стріху секретареві голуби понищили (Степан Ковалів, Тв.,
1958, 37).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 162.