Словник української мови

ПОНИ́ЩИТИ, щу, щиш, док., перех. Знищити багатьох, багато чого-небудь. За Черемошем разом з фашистами ще й бандити якісь у війну понищили сотні людей без жодного суду (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 188); Поруйновані всі мости, шляхи, розорила війна народне господарство, понищила людей, побила, повішала, розігнала в неволю (Олександр Довженко, III, 1960, 398); «Прийдуть [представники влади] і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять» (Леся Українка, III, 1952, 728);
//  Знищити що-небудь поступово. На подвір'ї і плоти пообпадали, стріху секретареві голуби понищили (Степан Ковалів, Тв., 1958, 37).