ПООКРЕ́МО, присл., рідко. Кожний окремо, нарізно. Тільки спільне порозуміння.. може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські (Іван Франко, VI, 1951, 37); Чи війна чи інше щось стало на перепоні, так і не зійшлися [Лукія і Дорошенко], так і носять свою любов поокремо (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 49).