в означеннях
Тлумачення, значення слова «попереджати»:

ПОПЕРЕДЖАТИ, аю, аєш і ПОПЕРЕДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОПЕРЕДИТИ, джу, диш, док., перех.

1. Наперед повідомляти кого-небудь про щось. Бувало й таке, що Бронко попереджав, що сьогодні в нього термінова робота і він затримається в друкарні (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 564); — Багато я вам не покажу, заздалегідь попереджую (Юрій Смолич, I, 1958, 60); — Отож іще звичка в людини! Як вітер, влетів, і готуй йому торбу. Не міг днів за три попередити (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 115);
//  Сповіщати що-небудь комусь передусім, перш за все. — А вас військовий якийсь чекав, — відчинивши Дідепкові двері, попередила покоївка Даша (Андрій Головко, II, 1957, 471); Я хочу попередити, що те, про що я говорив і далі говоритиму, я роблю од щирого серця (Остап Вишня, I, 1956, 306);
//  Вказувати на що-небудь; означати що-небудь. Пронизливо свистів пароплав, попереджаючи про скоре відплиття (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 603); Великий щит на обочині шосе попередив: «До міста Косопілля — 5 км» (Микола Зарудний, На білому світі, 1967, 256);
//  Застерігати кого-небудь від чогось. За дверима кашлянув [Карімбаєв], попереджаючи, і пройшов повз очманілого Синявіна (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 89); — Пішов [Любчик] напився води, а потім до рольганга. Люди кричали, попереджували, а він біля самого краю йшов. Чи посковзнувся, чи знепритомнів... (Антон Хижняк, Невгамовна, 1961, 238);
//  Наказувати, пропонувати зробити що-небудь. Кілька чоловік послали по всіх вулицях попереджувати, щоб не світили в хатах (Микола Трублаїні, I, 1955, 64); Воронцов незабаром відпустив подоляка, не наклавши ніякого стягнення. Однак серйозно попередив, щоб надалі Хома не брався розподіляти землю, яка йому не належить (Олесь Гончар, III, 1959, 326);
//  Висловлювати погрозу. [Оксана:] Попереджаю всіх: хто спробує вчинити самосуд, того розстріляє комітет (Олександр Корнійчук, I, 1955, 62); При всіх попередив [Левко Іванович]: — Хоч ти, Єгипто, й механізатор широкого профілю,.. але — шануйся: ще один лівак — і вилетиш, аж за космос! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 261).
 [Суворо] попередити — накласти попередження — один із видів адміністративного, партійного і т. ін. стягнення. За систематичні запізнення на роботу суворо попередити.

2. Своєчасними заходами запобігати здійсненню або виникненню чого-небудь, перев. небажаного. Розумне поєднання праці з активним відпочинком на основі гігієнічних вимог попереджує виникнення втомлюваності (Мистецтво, 5, 1955, 44); Горничну, обстригши і вимазавши голову дьогтем, — вигнали з двору. Те ждало в дворі Мотрю, та Мотря попередила. Вона так укоськала пана, що ще Йосипенкові дісталося (Панас Мирний, IV, 1955, 182).

3. Передувати чому-небудь. Висока полонина над селом помалу просвітлюється тим слабим, червоним світлом, що попереджає світ сонця (Іван Франко, III, 1950, 82); Всі ринуть туди, де хмарою в'ється чорний дим, попереджаючи хвилі полум'я... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 120);
//  кого. Здійснювати що-небудь раніше від когось. Прокуратор кидається піддержувати її, але Меценат попереджає його, надівши Нерісі намистд на шию і тим самим рухом піддержавши її (Леся Українка, III, 1952, 464); — Ми починаємо бій о шостій ранку — попередимо ворога на дві години (Юрій Яновський, I, 1958, 162);
//  кого. Здійснювати рух, яку-небудь дію швидше від когось; випереджати. То вона швиденько йде, нас попереджаючи, то вона одстане... (Марко Вовчок, I, 1955, 191); Починаються ви передки. Скакать мусили до шести верстов. Хто попередить, той бере коня (Збірник про Кропивницького, 1955, 10);
//  що. Розвиватися швидше від чого-небудь. Тепер так дійсність переплетена з казкою, так попередила її, що всякого сподіватись можна... (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 107);
//  З'являтися швидко, блискавично, один поперед одного. Ціле море спогадів налинуло до мене, один одного попереджаючи (Степан Васильченко, I, 1959, 376);
//  Пришвидшувати здійснення чого-небудь. От і тепер, для того проблематичного загального добра, він силоміць попередив неминуче, правда, для Замфіра лихо, скривдив цілу родину (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 224).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 187.

Коментарі (0)