ПОПІДМІ́ТАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до
попідмітати;
// попідмітано, безос. присудк. сл. Село чимале.
Біля дворів попідмітано, хати побілені (Микола Олійник, Леся,
1960, 13); Всюди попідмітано, прибрано (Олесь Гончар,
Зустрічі.., 1950, 42).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 204.