в означеннях
Тлумачення, значення слова «поплутаний»:

ПОПЛУ́ТАНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до поплутати. Підводить [Андрій] голову: лице примарніло, чуб поплутаний, очі туман застеляє (Степан Васильченко, II, 1959, 92); Дерева були поплутані телеграфним дротом (Юрій Яновський, IV, 1959, 83).

2. у знач. прикм. Позбавлений певного порядку, з вигинами, перехрещеннями, переплетеннями і т. ін. Подивись: Шляхів нема, а тільки де-не-де Поплутані стежинки Йдуть на безвість. Он люди — мало їх — оруть ті перелоги, Он з пущі ледве чутно стук сокири (Леся Українка, I, 1951, 133); Поплутане гілля Рука несмілива тихенько одхиля, І личко дівчини, рум'яне як малина, Крізь листя дивиться (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 121);  * Образно. [Свічкогас:] О боже ж мій! Як важко вибрать шлях Серед шляхів поплутаних усіх! (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 67);
//  Який характеризується несподіваними переходами (про мелодію). Здавалось, два голосні хори тягли якісь дрібненькі співи в дуже швидкому allegro, розсипчастому та вередливо поплутаному (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 74).

3. у знач. прикм., перен. Позбавлений правильності, логічної стрункості (про думки, мову, розрахунки і т. ін.). — Що то мені казав Турковський недавно? Якісь нерозуміння, якісь поплутані рахунки з комірниками моїх домів... (Леся Українка, III, 1952, 511); Все-таки знання нашої народної мови дуже мале, язик поплутаний і запоганений (Іван Франко, XVI, 1955, 337); Лекція його була така погана та поплутана, що студенти слухали та й трохи не поснули (Нечуй-Левицький, I, 1956, 383);
//  Безладний. Тільки там, де ясно шугало вгору полум'я, чути було невгавний поплутаний галас людського стовпища (Борис Грінченко, II, 1963, 294).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 211.

Коментарі (0)