в означеннях
Тлумачення, значення слова «попливти»:

ПОПЛИВТИ і ПОПЛИСТИ, иву, ивеш; мин. ч. поплив, попливла і поплила, попливло і поплило; наказ. сп. попливи; і рідко ПОПЛИНУТИ, ну, неш; наказ. сп. поплинь; док.

1. Почати рухатися по поверхні води, почати пливти. Лебедиця попливла по озері за тихим вітром, піднявши крила (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); Механічно сповз [хазяїн] із сідла й поплив біля морди Сірого, тримаючись за гриву й допомагаючи рукою плисти (Юрій Яновський, I, 1958, 141); Поплив пароплав угору Дніпром (Андрій Головко, II, 1957, 219); Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти! (Леся Українка, I, 1951, 64).

2. Почати рухатися разом з водою, за течією. Поплинь, віночку, по чистій воді, Приплинь під хату, де жис милий (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 184); Тут .. байдак заворушився І сам, одчаливши, поплив (Іван Котляревський, I, 1952, 264); Зачастили раптом зливи, — Попливло з луки сінце... (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 49).
Був (була, було, були), та поплив (попливла, попливло, попливли, поплила, поплило, поплили) — те саме, що Був (була, було, були), та загув (загула, загуло, загули) (див. бути). — Та в тебе і кишені чортма. — Еге! була, та попливла... у штанях зосталась (Данило Мордовець, I, 1958, 136); Та й хвацька ж то колись була Козацька мати [Січ]!.. Еге! була, та поплила (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 189); Попливти (поплисти) за течією (по течії) — не виявляючи опору зовнішнім силам, втратити волю, самостійність. [Олеся:] Я закохана в свою думку, і якщо і ця думка не спевниться, тоді опущу руки і попливу по течії, куди вода, туди і я (Марко Кропивницький, II, 1958, 334); Сидір Сидорович тим часом уже.. зав'язав сумнівні знайомства, заплутався, пустився зовсім берега і поплив за течією.. Котився далі, поволеньки розширюючи ті зв'язки,.. втягуючись у великі за розмахом афери (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 261).

3. Почати литися потоком, струмками (про рідину); потекти. Поплили перед ним ріки глибокі та бистрі, що кручі рвуть, сяють, як діамант (Марко Вовчок, I, 1955, 329); Зрадливі сльози попливли по запалених вітром та морозом щоках (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 90); Асуар здригнувся. Пальці рук судорожно стиснулись, жили повільно стали розбухати, синіти, ціле тіло витягнулось, і по ньому струмками поплив рясний піт (Мирослав Ірчан, II, 1958, 104);  * Образно. Тихо поплив блакитними річками льон (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 227);
//  із сл. кров. Почати здійснювати безперервний круговий рух. Кров швидше в жилах поплила у нього, в очах зажеврів огоньок нараз, і віддих тож рівніший став (Іван Франко, XIII, 1954, 56);
//  перен., розм. Почати безперервно переміщатися по трубах, проводах і т. ін. (про газ, струм і т. ін.). А Росія тими днями Вже світилася вогнями, І в доми нове тепло Від вугілля попливло... (Микола Упеник, Про Донбас, 1950, 10); Пролине небагато років, І в твоїх [Херсона] жилах попливуть Електрострумені високі (Степан Крижанівський, Срібно весілля, 1957, 77);
//  перен. Почати переміщатися суцільною масою (про предмети). І ось врочистий день настав: знов заступили зміну. Ввімкнути струм — і попливе нова вугілля міра... (Петро Дорошко, Три богатирі, 1959, 49); Гострі зуби жатки увійшли в озимину, і перші стебла попливли до барабана (Хлібороб України, 4, 1967, 22);
//  перен. Почати рухатися рівномірно в одному напрямку у великій -кількості (про людей). Всі, не дослухавши розмови, не договоривши слів, попливли до гурту (Степан Васильченко, I, 1959, 317); Галасливий натовп спортсменів і глядачів поплив до гардеробів (Вадим Собко, Стадіон, 1954, 313);
//  перен. Почати зсовуватися вниз по чому-небудь (про гладеньку тканину). Юля зняла капелюшок, кинула його на траву і швидко розплутала поясочок; халат м'яко поплив по її руках, і, тихесенько згорнувшись, ліг біля ніг (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 238);
//  перен. Почати одноманітно здійснюватися, минати (про життя, події, час і т. ін.). Знов життя його попливло повільно й одноманітно (Максим Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 366); Попливли дні за днями. Скучні, одноманітні (Гнат Хоткевич, II, 1966, 168);
//  перен. Почати безперервно змінювати одне одного (про думки, мрії, спогади і т. ін.). Одкинула [Тася] голову, дивиться на небо, на губах осмішка, в очах попливли мрії, як золоті хмарки (Степан Васильченко, II, 1959, 555); Склепить Давид очі, а не спить. Думає — як вона схожа [на Зіньку], як отак боком, у профіль... І попливуть спогади (Андрій Головко, II, 1957, 167); І знову тяжкі думки від дрібної комахи попливли до невідомих столичних людей, які своїм папірцем мають вирішити долю дітей землі (Михайло Стельмах, I, 1962, 387).
 Попливти плавом — піти в одному напрямі у великій кількості. Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (Олесь Гончар, IV, 1960, 71); Лякливі нудні гості облишили мене. Зате попливли плавом — подивитися на ручного змія — цікаві природолюби (Наука і життя, 5, 1966, 26).
Попливти із рук чиїх — почати швидко витрачатися, приживатися (про кошти, маєтки і т. ін.). Він і достатками давніше володів, Та за бенкетами, за вловами поплив Із щедрих рук його маєток, як солома (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 51); Попливти у кишеню (у руки) кому, чию — почати легко, без труднощів діставатися, надходити (про майно, гроші). Він, тепер заживе так, як ніколи ще не жив.. Вибудує завод і гроші самі попливуть у його кишеню (Панас Мирний, I, 1954, 227); — Здається,.. і наші коні та воли попливуть панам у кишені (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 397).

4. перен. Почати повільно, плавно переміщатися в просторі (про окремі живі істоти, предмети). Рушили [люди] далі. Тепер дві корогви, з'єднавшись, попливли разом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 76); Я ж бачила, як хмарка та вродилась: вона повстала з гучного потоку туманом білим, парою без барви, і тихо попливла понад водою (Леся Українка, I, 1951, 196); Глянула наша Одарка Степанівна. Голову отак підвела і попід самісінькою аркою павою попливла-попливла (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 48); Птах, плавно змахнувши крилами, спокійно поплив стороною над степом (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 31);
//  Почати плавно пересуватися в танці. Тут якраз заграв оркестр, і зашумів, завирував зал, попливли в мрійному вальсі юнаки й дівчата (Іван Цюпа, Нічний вогонь, 1960, 33);
//  Почати переміщатися відносно горизонту (про небесні світила). Зійдемо на гору, Спочинемо, а тим часом Твої сестри-зорі, Безвічнії, попід небом Попливуть, засяють (Тарас Шевченко, II, 1963, 422); Степ посивів від паморозі, але тільки-но відірвалося сонце від краю землі і попливло все вище й вище, сивина одразу зникла (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 39);
//  Почати плавно переміщатися перед очима того, хто рухається на транспорті (про нерухомі предмети). Зарипіли вагони, спершу повільно, а потім все швидше і швидше поплив перед очима засніжений перон (Анатолій Дімаров, Ідол, 1961, 102); Хати й тополі попливли, Лукія і мати, чабани й отари, і весь степ поплив.., дужий і рівний вітер легко жене яхту по воді (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 340);
//  Внаслідок запаморочення почати здаватися таким, який плавно рухається. Залп одгримів, упало сонце, земля хитливо попливла... І довго, довго тьма була (Володимир Сосюра, I, 1957, 443);
//  Почати переходити з предмета на предмет, ні на чому не зупиняючись (про погляди). І раптом на очах Минули батько Ант змінився: обличчя його стало блідим, як крейда, погляд поплив по хижі (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 18).
 Неначе (мов і т. ін.) поплив (попливла, попливло, поплила, поплило) — почати повільно, плавно переміщатися в просторі. Виринула з колосків голова з чорними кісьми і неначе поплила понад колосками (Нечуй-Левицький, II, 1956, 307); Коні вхопили з місця, і тачанка, м'яко гойдаючись, ніби попливла в повітрі (Олесь Гончар, Земля.., 1947, 165).

5. Почати поступово поширюватися в просторі. Враз хмарка налине і тіні змішає, і сутінь поплине, мов сивий серпанок... (Леся Українка, I, 1951, 286); Світанок в полях Засинів і поплив небозводом... (Степан Олійник, Вибр., 1959, 109); Зеленкувата запорошена машина зупинилась. Мотор джерготів, наче хотів когось з'їсти, а вулицею попливли пахощі бензину (Микола Трублаїні, I, 1955, 74);
//  Почати плавно звучати. Лісом поплила чудна, невідома ще пісня (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 309); І схвильована промова з уст правдивих попливла (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 222).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 209.

Коментарі (0)