ПОПОЛАМ, присл.
1. На дні рівні частини, на дві
половини. Достала [бабуся] у себе з хустки.. слід пана
Забрьохи та й розділила пополам і одну часточку
всипала у те ж таки тісто (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 198);
Розколоті пополам смоляні деревини зносились до місця
(Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 61);
// Порівну, на двох.
Якщо в мене є цукерка — Півцукерки другу дам, Якщо
грушка є в Оверка, Значить, грушку — пополам (Ігор Муратов,
Піонер. слово, 1951, 26); — Пополам! — Ні, —
крутнув головою Костянтин. — Сьогоднішній улов — твій,
а завтра — моя доля (Михайло Стельмах, I, 1962, 435);
// з ким.
На двох разом. [Марко:] .. Моя кватиря [квартира]
отут на лаві, пополам з бабою. Тіснувата кватиря
(Захар Мороз, П'єси, 1959, 8).
♦ Горе (радість, щастя і т. ін.) [ділити] пополам —
переживати разом з ким-небудь горе, радість, щастя
і т. ін. — Щоб і він, і я знали: станеться якась
невдача, горе — пополам! Щастя, успіх, радість — теж
пополам! (Олесь Донченко, V, 1957, 278); Ви хліб, і радість, і біду
ділили пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 207); Ділити
хліб-сіль пополам — жити разом. — Павло Тимофійович!
Знову прийшлося зустрітися нам, ділити хліб-сіль
пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 245).
2. з чим. З домішкою чого-небудь іншого
наполовину. Діжу вчинила — пополам з гречаним (Ганна Барвінок, Опов..,
1902, 92); Харчі в [концентраційному] таборі убогі.
Хліб пополам з деревною тирсою, та й той давали раз
у день (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 36);
//
Вперемішку з чим-небудь. Заквітчана квітками пополам з
хрещатим барвінком, білолиця, рум'яна, вона так
привітно виглядала своїми чорними очима (Панас Мирний, III,
1954, 286); Мов тріски, понтони летять в повітря з
димом пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 152);
// у сполуч.
з ім. в оруд. в. З певним відтінком (за знач. іменника).
Спершу вона не повірила.., бо Кость з шуткою [жартом]
пополам сказав їй об сім (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 386);
Можливо, син тобі насниться, Кохання з смутком пополам
(Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 63);
// у сполуч. з ім. в оруд. в.
З наявністю чогось іншого. Батько, нігде дітися, хоч з
нуждою пополам, хоч у позичку ускочив, а віддав хлопця
у науку до дяка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 481); Так і
тішимося з лихою годиною пополам (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 119).
♦ З горем пополам див. горе; З гріхом пополам див.
гріх.