в означеннях
Тлумачення, значення слова «пополам»:

ПОПОЛАМ, присл.

1. На дні рівні частини, на дві половини. Достала [бабуся] у себе з хустки.. слід пана Забрьохи та й розділила пополам і одну часточку всипала у те ж таки тісто (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 198); Розколоті пополам смоляні деревини зносились до місця (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 61);
//  Порівну, на двох. Якщо в мене є цукерка — Півцукерки другу дам, Якщо грушка є в Оверка, Значить, грушку — пополам (Ігор Муратов, Піонер. слово, 1951, 26); — Пополам! — Ні, — крутнув головою Костянтин. — Сьогоднішній улов — твій, а завтра — моя доля (Михайло Стельмах, I, 1962, 435);
//  з ким. На двох разом. [Марко:] .. Моя кватиря [квартира] отут на лаві, пополам з бабою. Тіснувата кватиря (Захар Мороз, П'єси, 1959, 8).
Горе (радість, щастя і т. ін.) [ділити] пополам — переживати разом з ким-небудь горе, радість, щастя і т. ін. — Щоб і він, і я знали: станеться якась невдача, горе — пополам! Щастя, успіх, радість — теж пополам! (Олесь Донченко, V, 1957, 278); Ви хліб, і радість, і біду ділили пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 207); Ділити хліб-сіль пополам — жити разом. — Павло Тимофійович! Знову прийшлося зустрітися нам, ділити хліб-сіль пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 245).

2. з чим. З домішкою чого-небудь іншого наполовину. Діжу вчинила — пополам з гречаним (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 92); Харчі в [концентраційному] таборі убогі. Хліб пополам з деревною тирсою, та й той давали раз у день (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 36);
//  Вперемішку з чим-небудь. Заквітчана квітками пополам з хрещатим барвінком, білолиця, рум'яна, вона так привітно виглядала своїми чорними очима (Панас Мирний, III, 1954, 286); Мов тріски, понтони летять в повітря з димом пополам (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 152);
//  у сполуч. з ім. в оруд. в. З певним відтінком (за знач. іменника). Спершу вона не повірила.., бо Кость з шуткою [жартом] пополам сказав їй об сім (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 386); Можливо, син тобі насниться, Кохання з смутком пополам (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 63);
//  у сполуч. з ім. в оруд. в. З наявністю чогось іншого. Батько, нігде дітися, хоч з нуждою пополам, хоч у позичку ускочив, а віддав хлопця у науку до дяка (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 481); Так і тішимося з лихою годиною пополам (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 119).
З горем пополам див. горе; З гріхом пополам див. гріх.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 217.

Коментарі (0)