ПОПОЛОТИ, полю, полеш, док., перех.
1. Док. до полоти. — Ти б пополола бурячки, Галочко. А я вже й повиполювала (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 5); Вийшла мати з дітьми в поле: — Нуте, ручки молоді, як оцей льонок пополем — пополуднуєм тоді (Павло Тичина, II, 1957, 231).
2. Полоти якийсь час. Держалась же Конониха за те життя, як борона за траву! Держалась за «те», .. щоб попоїсти хлібця чорного з сіллю; після пополоти на городі (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 324); — Ото як пополола колись на вгороді, щось у мене у попереці тріснуло, а тепер коле та й коле, так і штрика! Ох! (Остап Вишня, I, 1956, 429).