ПОПОШУМІТИ, мить, док., розм. Шуміти тривалий
час;
// безос. у сполуч. із сл. у голові, у вухах.
Відчувати шум внаслідок хворобливого стану. Проти
четвертого дня уночі, слухаю, стогне на печі матуся
моя. А тієї ночі нездорово так було й мені: попошуміло
в у шах, у голові; учадів ще вдень (Архип Тесленко, З книги життя,
1949, 81).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 222.