ПОПОСЛУ́ХАТИ, аю, аєш. док. Слухати тривалий
час;
// Слухати якийсь час. [Пріська:] Еге ж,
було сміху з нашого старшини: такий товстий та червоний,
та, попослухавши [вірші], як не почне плакати!
(Володимир Самійленко, II, 1958, 138).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 220.