ПОПОВЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Вчити тривалий час; повчити добре. Петра на волю одпустили, Зимою в Київ одвезли, І там у школу оддали, 1 там чимало поповчили (Тарас Шевченко, II, 1963, 245); Мотря, вмиваючись сльозами, стала ганьбити сина.. — Бач, як поповчили, так і матері стало треба?.. (Панас Мирний, I, 1949, 321).