ПОПРОГАНЯ́ТИ, яю, яєш і рідко ПОПРОГО́НИТИ, ню, ниш, док., перех.
1. Прогнати, вигнати звідкись
усіх або багатьох. — Колись як розсерджусь, то, без
сорома казка, попроганяю з покоїв своїх тіточок та
дядинок, — сказала Настуся (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 238);
— Ловили хлопці вудочкою рибу біля їза, а він їхав
понад річкою і попроганяв малих рибалок (Володимир Гжицький,
У світ.., 1960, 95); Звелів [пан] попрогонити матірок з
двору (Панас Мирний, II, 1954, 158);
// Звільнити, вигнати з
роботи. Він попрогонив усіх до одного, хто досі служив
в економії, і почав порядкувати сам (Борис Грінченко, II, 1963,
159).
2. перев. у сполуч. із сл. думки, спогади і т. ін., перен. Примусити себе перестати думати про щось, згадувати що-небудь.