Словник української мови

ПОПРОСТЯГАТИ, аємо, авте, док., перех. Простягти в певному напрямку руки, ноги (про всіх або багатьох). Вибігла й дітвора на, нас дивитись. Пані каже їм по-своєму: «Дайте сім [цим] хлопкам ручок поцілувати». Вони й попростягали рученята — цілуйте! (Марко Вовчок, I, 1955, 45);
//  Витягнути, розкинути в певному напрямку віти, гілки і т. ін. (про дерева, кущі тощо). Старі, віковічні, дикі груші росли коло самої хати, попростягали гілки до самого причілка й неначе заглядали в старі невеличкі віконця (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 192); Ще за горою десь весна, [ще навкруг бухикають морози, А вже, дивись, на схилі виноград Попростягав до сонця лози (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 113);
//  Спрямувати що-небудь до чогось. Вихованці мої працюють по всьому Хрещатику, де тільки баштові крани стріли попростягали до пеба (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 45).
♦ Попростягати ноги — те саме, що Витягти (витягнути) ноги (про всіх або багатьох) (див. витягати). — Хто ж тобі їсточки зварить? Ви ж зі своїм учителем і ноги попростягаєте... (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 35).