ПОПРОСТЯГАТИ, аємо, авте, док., перех.
Простягти в певному напрямку руки, ноги (про всіх або
багатьох). Вибігла й дітвора на, нас дивитись. Пані каже
їм по-своєму: «Дайте сім [цим] хлопкам ручок
поцілувати». Вони й попростягали рученята — цілуйте!
(Марко Вовчок, I, 1955, 45);
// Витягнути, розкинути в певному
напрямку віти, гілки і т. ін. (про дерева, кущі тощо).
Старі, віковічні, дикі груші росли коло самої хати,
попростягали гілки до самого причілка й неначе
заглядали в старі невеличкі віконця (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 192);
Ще за горою десь весна, [ще навкруг бухикають морози,
А вже, дивись, на схилі виноград Попростягав до сонця
лози (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 113);
// Спрямувати
що-небудь до чогось. Вихованці мої працюють по всьому
Хрещатику, де тільки баштові крани стріли
попростягали до пеба (Василь Кучер, Дорога.., 1958, 45).
♦ Попростягати ноги — те саме, що Витягти
(витягнути) ноги (про всіх або багатьох) (див. витягати).
— Хто ж тобі їсточки зварить? Ви ж зі своїм учителем
і ноги попростягаєте... (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 35).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 236.