ПОПРОСИТИ, ошу, осіни, док.
1. перех., чого, про що
і без додатка, також з інфін. або із спол. щоб.
Звернутися до кого-небудь з проханням зробити щось,
виконати якусь роботу або дати, подарувати чи позичити
що-небудь; попрохати. Піду я до людей старих.. І
попрошу їх розказати, Що чули од дідів своїх (Іван Котляревський, I,
1952, 126); Не дай, боже, в багатого І пить попросити
(Тарас Шевченко, I, 1963, 230); — Пішов би ти до пана, попрохав
би грошей на відробітки.. — Ет, не дасть!.. — А ти
піди, попроси (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 93); [Любов:]
Тьотю Ліно! Підіть попросіть тую пані, щоб перестала
грати, я не можу сього чути!.. (Леся Українка, II, 1951, 66);
— Чи немає у вас якої книжки? — попросив я, соромливо
опустивши очі (Юрій Яновський, II, 1958, 70); Стоїть [Іван]
біля порога, переминається, мов прийшов чогось
попросити, але ніяк не наважиться (Микола Руденко, Остання шабля,
1959, 297);
// тільки з інфін. Запропонувати, звеліти
кому-небудь зробити, виконати щось. — Наш хліб
їси, нам і роби, а як ні, то ми тебе й попросимо
слухати. (Нечуй-Левицький, II, 1956, 291); [Люцій:] Може, краще
ти попроси громаду розійтися? (Леся Українка, II, 1951,
415).
Попросити благословення в кого, заст.: а) звернутися
до батьків з проханням дати дозвіл на шлюб із своїм
обранцем (обранкою); б) звернутися до батьків з
проханням дати дозвіл на якусь дію, схвалити певний намір
і т. ін. Попросив [син] благословення, Поплівсь по
дорозі... А матуся все дивилась Та ковтала сльози (Павло Грабовський,
I, 1959, 599); Попросити дозволу в кого — звернутися
до старшого званням, посадою, віком і т. ін. з проханням
дозволити зробити щось, піти куди-небудь тощо.
Ясногорська, попросивши дозволу в комбата, забрала
Шовкуна до себе санітаром (Олесь Гончар, III, 1959, 213);
Красивий ад'ютант почервонів і замовк, попросив у
генерала дозволу закурити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 504); Попросити
пробачення (вибачення) в кого за що і без додатка —
звернутися до кого-небудь з проханням дарувати якусь
провину, вибачити. Сев спокійно й тихо наказав рибалці
попросити вибачення за його останні слова (Юрій Яновський,
II, 1958, 106); Кинеться [Тамара] до матері, обніме її
шию і попросить пробачення. «Не сердься, мамуню!» —
скаже (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 136).
♦ Попросити руки чиєї — звернутися до батьків
дівчини з проханням видати її заміж за того, хто
просить; запропонувати дівчині (або жінці) стати дружиною
того, хто просить. Попросив [Фесенко] в батька й
матері Мапиної руки (Нечуй-Левицький, V, 1966, 299); — А коли б я
попросив зараз вашої руки і повів би до себе назавжди?
(Юрій Яновський, II, 1958, 138); Попросити слова —
зголоситися на прилюдний виступ на зборах. Коли Ласточкін
закінчив [промову], Олександр Столярое попросив слова
(Юрій Смолич, V, 1959, 111); Гаврилюк уже збирався перейти
до обрання президії зборів, коли раптом слова попросив
Сергій Рудь (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 92).
2. неперех., за кого. Поклопотатися за кого-небудь. — Еге! За стару не попросять! Пропадай стара! (Марко Вовчок, I, 1955, 271).
3. перех. Запросити кого-небудь до себе в гості.
Ацест Енею, як би брату, Велику ласку показав, І,
зараз попросивши в хату, Горілкою почастовав
[почастував] (Іван Котляревський, I, 1952, 89); Не так тії вороги, Як добрії
люди — І окрадуть жалкуючи, Плачучи осудять,
І попросять тебе в хату, І будуть вітати І питать тебе
про тебе, Щоб потім сміятись (Тарас Шевченко, II, 1953,
133).
Попросити до столу — запросити гостей сісти за стіл
і пригоститися. І зараз попросив до столу Латин Енеєвих
бояр (Іван Котляревський, I, 1952, 174); [Ганджа (до Луки):]
Ану, давай свого самосаду! Поки до столу попросять,
то й зовсім охлянеш (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 197).