ПОПУСКАТИ 1, аю, аєш, недок., ПОПУСТИТИ, ущу, устити, док.
1. перех. Розпускати, ослаблювати
що-небудь міцно зв'язане, стягнуте. Магера їв і
приговорював до жінки: — Так, так! Тепер коли йдеш у
гостину, наїжся перше дома! То тепер уже не ті давні
часи, де на гостині і їж, і пий, і попускай ремінь (Осип Маковей,
Вибр., 1954, 213);
// Робити щось менш натягнутим;
відпускати, послаблювати. Колька діяв, як справжній
досвідчений рибалка. Він попускав мотузка і знову
натягав його, а в озерці вода кипіла від божевільного руху
чорного струга (Вадим Собко, Кавказ, 1946, 96); Верхівець
зупинив коня, попустив поводи і якийсь час постояв на
стременах (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 160); Гошка
прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно
харчить і крутить головою. — Попусти, — просить Йонька,
задавиться. — Ллє Гошка не попускає, і воно
стоїть, витягши вгору шию (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 517);
// безос. — Ого! — заклопотано чмихнув дід. —
Зачепило, чи що? — Та волосінь враз попустило (Юрій Збанацький,
Мор. чайка, 1959, 68).
♦ Попускати (попустити) віжки див. віжки.
2. неперех., перен., розм. Ставати менш дошкульним,
поступово слабшати, зменшуватися (про біль, неприємне
відчуття, хворобливий стан і т. ін.). Щось спазматично
захлипало в його горлі і зараз попустило (Іван Франко, IV, 1950,
340);
// кому, безос. Ставати легше (про фізичний або
душевний стан). Марусі, як казала стара Гафійка,
«попустило трохи» (Гнат Хоткевич, II, 1966, 43);
// Зменшуватися, ставати помірнішим (про мороз, спеку і т. ін.).
Люті морози доходили краю й не попускали (Олександр Довженко,
I, 1958, 471); Вдень мороз попустив, сонічко [сонечко]
світило ясно, а зо стріхи капало, аж любо (Іван Франко, V,
1951, 202).
3. перех. і неперех., кому, рідше кого, також з інфін.
або із спол. щоб. Давати змогу, дозволяти комусь
робити що-небудь. [Командор:] Як прийдем до
церкви, не попускайте донні Консепсьйон край королеви
сісти. Теє місце належить вам (Леся Українка, III, 1952,
379); Вона страшенно любила свого сина і нікому не
попускала його займати (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 45);
Було, що підуть брати у бір по ягоду або по гриби й
візьмуть малую сестричку з собою, то вже нікому не
попустить менший брат нести втомлену Галю
(Марко Вовчок, I, 1955, 287); — Гляди, Прісько! Не було в нашому
роду непутящих молодиць, не попустимо й тебе
волочитися: прочую, то не подарую! — погрозився Максим
(Любов Яновська, I, 1959, 220); [Микита:] Так, отже,
кажу: хоч би я мав і душу свою занапастить, а не
попущу,.. щоб надо мною узяв верх отой обшарпанець,
голодранець! (Марко Кропивницький, I, 1958, 77);
// перех. Не протидіяти
чому-небудь; допускати. — Панове громадо! — казав
Джеря людям. — Пан хоче нас скривдить, та ми того
не попустимо (Нечуй-Левицький, II, 1956, 260);
// перех.
Примирятися з чим-небудь, терпіти, дозволяти щось. — Ех,
тітко, тітко, — з докором казав другий [парубок],
— і треба ото попускати таке в себе в хаті? (Степан Васильченко,
I, 1959, 287); [Едіта:] Як смів ти в нашій хаті гріх
чинити?.. [Джон Мільс:] Такого попускать не
можна (Леся Українка, III, 1952, 73);
// кому. Виявляти
поблажливість до кого-небудь, потурати комусь у його
вчинках, діях. [Одарка:] Бог його знає, може й я
винувата, що не попускала їй [дочці] ні в чім... щодня
гризла, просвітку не давала... (Панас Мирний, V, 1955, 235);
Чоловікам.. проповідь зовсім не сподобалась. — Ну,
після цих мироносиць не можна буде жінкам і слова
сказати, — тихо гомоніли чоловіки в церкві, — іх і так
трудно держати в руках, а тут іще й батюшка
попускає їм та оступається за ними (Нечуй-Левицький, VI, 1966,
369); [Михайло:] Тілько попусти їм [сусідам],
то й на голову вилізуть! (Карпенко-Карий, I, 1960, 180);
// перех., перев. із запереч. не. Залишати без уваги,
без покарання чиї-небудь погані вчинки, дії і т. ін.;
прощати. — Я, діти, люблю вас і через те часто
попускаю вам різні вчинки, за які слід вас карати (Леонід Смілянський,
Сашко, 1954, 9); [Храпко (сам):] А тобі, стара
лисиця, сього не попущу; ти мені на суді одвіт за все
даси... (Панас Мирний, V, 1955, 200); — Безкарно їхнього
злочинства не можна попустити (Михайло Стельмах, I, 1962,
640);
// тільки док., кого до чого, із запереч. не.
Подбати, щоб з ким-небудь не сталося біди. Бачила Наумиха,
що нічого не зробить з чоловіком, і заприсяглася не
попустити хоч Семена до загуби, не дати його на поталу
чудним батьковим забаганкам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 102).
♦ Не попускати (не попустити) в образу кого —
те саме, що Не давати (не дати) в образу (див. образа).
Зате його рівні любили, як товариша, котрий нікому не
попустить свого брата в образу (Панас Мирний, II, 1954,
129); Попуску не попускати (не попустити) див. попуск;
Попускати (попустити) на поталу — те саме, що
Віддавати (віддати) на поталу (глум) (див. віддавати).
Галя не видержала:.. — Чіпко, Чіпко! чи я ждала такого
від тебе, чи сподівалася? Попустив рідну матір на
поталу волоцюзі, гайдамаці... (Панас Мирний, II, 1954, 293);
[Домаха:] Дитино моя, дитино люба, проси бога,
щоб не попустив на поталу твого таточка! (Марко Кропивницький,
II, 1958, 167).
4. перех. Переставати тримати, стискати що-небудь, випускати з рук. Улас пройшов до вагона і став біля вікна, але важкого сундука з рук не випускав, бо йому здавалося, що, тільки він попустить ручку, його зараз же вкрадуть (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 53).
5. перех. і без додатка. Добровільно відмовлятися від
чогось на користь кого-небудь, віддавати щось кому-небудь.
Чужого не бери, а свого не попусти (Словник Грінченка);
Поховали батька брати, худібчиною стали ділитися.
Жалкенько було Михайлові попускати братові більше
городу, та така батькова воля — попустив (Архип Тесленко,
З книги життя, 1949, 106); Катерина та Дем'ян
посварились за бур'ян: Катерина Дем'яну не попустить
бур'яну (Номис, 1864, № 12541); — В нас багато такої
бідноти, що їй хоч і зараз давай тієї [громадської]
землі, а як попустимо її в багацькі руки, то тоді вже
вдруге не наживемо (Борис Грінченко, II, 1963, 351).
Не попускати (не попустити) свого — не поступатися
кому-небудь чимсь, у чомусь, не відступатися від своєї
думки, рішення і т. ін. — Марко хоче грати молодого
й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не
попускає... (Степан Васильченко, II, 1959, 123); — А ви, пане, вважайте,
аби-сте голос [при голосуванні] не вкрали, бо як кара,
то кара, як кримінал, то кримінал, а я свого не
попущу! (Лесь Мартович, Тв., 1954, 180); Попустити місце (поле)
кому, чому — звільнити місце, поступитися місцем
кому-, чому-небудь. Він [дощ] сіяв.. Віконця в
маленькій хаті плакали, великі краплі сліз раз у раз котилися
по їх і зникали, щоб попустити місце новим... (Борис Грінченко,
II, 1963, 432).
6. перех., розм. Виділяти, випускати, видихати і т. ін.
що-небудь. Розсердився [Ентелл] і роз'ярився, Аж піну
з рота попустив (Іван Котляревський, I, 1952, 98).
Попустити сльози — заплакати. Ентелл од ляпаса
здригнувся, Разів із п'ять перевернувся, Трохи не
попустив і сліз (Іван Котляревський, I, 1952, 98).
7. перех., розм., рідко. Відрощувати (бороду, вуса тощо). Вуса, хоч вони й чорняві, Федько рішуче голив, баки таки, хоч отакенькі, а попускав (Остап Вишня, II, 1956, 297); Попустив [Середа] чуб по плечі (Степан Васильченко, I, 1959, 268).
8. перех., розм., рідко. Давати, випускати паростки, утворювати коріння і т. ін. (про рослину). Красно в садочку! Послався зелений барвінок, голубо зацвів; червоніє зірка; повився горобиний горошок; вовча ступа попустила широке листя (Марко Вовчок, I, 1955, 91).
9. перех. Переміщувати нижче, опускати донизу.
Затремтіла хмільна колюча прозелень в очах і в підбрівних
зморшках, що вже трохи попускають косячки верхніх
повік на краєчки очей (Михайло Стельмах, I, 1962, 36); Сидить
дівчина на лавочці, попустила свої руки білі в великій тузі,
росють [росять] дрібно сльози її обличчя молоде (Марко Вовчок,
I, 1955, 146); Чиїсь коні перебрідають на той бік ріки,
а маленький хлопчик хоче їх завернути, та приступити
боїться: узяв прут, вимахує ним, а коні йдуть,
попустивши голови, і не звертають уваги (Гнат Хоткевич, II, 1966,
55);
// Схиляти, звішувати вниз. На самому березі
верба — аж геть попустила віти на воду (Марко Вовчок, I,
1955, 93); З боків млина, як вартові, стоять двоє
кучерявих яворів у рясному інею, попустили гілля аж до
коріння (Степан Васильченко, I, 1959, 230).
♦ Попустити себе — занедбати, занехаяти себе;
опуститися. Як же то мені самій тяжко на нього дивитись,
що він себе так попустив (Ганна Барвінок, Оітов.., 1902, 285).