ПОПУ́ТНО. Присл. до попутний. Розвідники йшли на галопі, попутно з променем, по віхах сонця — вперед, вперед... (Олесь Гончар, III, 1959, 434); Попутно він взявся доставити з Долини Рошкевичам пошту (Петро Колесник, Терен.., 1959, 329).
ПОПУ́ТНО. Присл. до попутний. Розвідники йшли на галопі, попутно з променем, по віхах сонця — вперед, вперед... (Олесь Гончар, III, 1959, 434); Попутно він взявся доставити з Долини Рошкевичам пошту (Петро Колесник, Терен.., 1959, 329).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 242.