в означеннях
Тлумачення, значення слова «попутник»:

ПОПУ́ТНИК, а, чол.

1. Той, хто йде або їде разом з ким-небудь тим самим шляхом. — Як же тебе звати, мій попутнику? — Степаном назвали батьки, мабуть, знали, що я степ любитиму, — знову хороше посміхнувся Степан (Олександр Копиленко, Подарунок, 1956, 21); — Воно й добре б трохи відпочити та дочекатися чи то чумаків, чи то яких інших попутників (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 70).

2. перев. мн., перен., політ. Про тих, хто тимчасово приєднався до якого-небудь громадсько-політичного напряму, але по-сиравжньому не проникся його ідейними настановами. Для кожного марксиста, звичайно, ясно, що як ліквідаторство, так і одзовізм, це — дрібнобуржуазні течії, які притягали до себе буржуазних попутників соціал-демократичної партії (Ленін, 21, 1971, 199); Під ударами реакції дрібнобуржуазні попутники, що примкнули до партії в період революції [1905 р.], тікали з її рядів, побоюючись переслідувань (Комуніст України, 1, 1962, 67);
//  іст. Про групу письменників непролетарського походження, які в 20—30-х роках XX ст. в основному підтримували політику Радянської держави. Лівацька критика [в 20-і роки] грубо порушувала вказівки Комуністичної партії про необхідність бережного і уважного ставлення до попутників і тим самим завдавала немалої шкоди розвитку радянської літератури (Степан Крижанівський, М. Рильський, 1960, 30).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 242.

Коментарі (0)