в означеннях
Тлумачення, значення слова «попихач»:

ПОПИ́ХАЧ, а, чол., розм.

1. Той, хто служить де-небудь, у кого-небудь як виконавець дрібних доручень. Прийшов він до Києва ще хлопцем, як йому було двадцять літ, спершу був за хлопця-попихача у галантерейній крамниці, тоді дослужився бо прикажчика (Борис Грінченко, I, 1963, 544); Підозріваю, що куховаркою, як і нянькою, була властиве вона [пані], а служниця, дівча літ 12-ти, була тільки попихачем (Леся Українка, III, 1952, 707);
//  Той, хто служить у кого-небудь; слуга, служник. — Що я тут? — наймичка, попихач. А там — сама хазяйкою буду… (Панас Мирний, III, 1954, 228); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (Михайло Стельмах, I, 1962, 22); Мені добре. Я учителюю. Подумати тільки — колишній пастух, куркульський попихач і раптом — народний учитель! (Юрій Збанацький, Любов, 1957, 246).

2. перен., зневажл. Той, яким кожен розпоряджається, виявляючи свою зверхність. Роздразнена Андрієва уява додавала тут багато лихого до недоброго, малювала йому сироту-безбатченка, попихача у всіх, кому тільки він попаде під руки (Іван Франко, I, 1955, 284); Роман — людина ніжної і сумирної вдачі.. При його м'якому характерові іншим, зубатішим, здається, легко було б його заштовхати, перетворити в попихача, проте насміхатися з нього, скривдити його ніхто не наважується (Олесь Гончар, III, 1959, 55);  * У порівняннях. Я наче той попихач: куди пхнуть, туди і йду (Номис, 1864, № 10688);
//  Той, хто добровільно прислуговує кому-небудь. — А ми… панськими попихачами повиростали, надією князів, воєвод та їхніх дозорців поробилися (Іван Ле, Наливайко, 1957, 91); На Прагу кинулись [палії], на Відень і Париж, знайшли попихачів в Софії й Будапешті, щоб і на нас підняти руку, врешті (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 187).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 199.

Коментарі (0)