в означеннях
Тлумачення, значення слова «порада»:

ПОРА́ДА, и, жін.

1. Пропозиція, вказівка, як діяти в яких-небудь обставинах, допомога добрим словом у скруті; рада. Воно [товариство].. помагало йому у його праці — то добрим словом, то розумною порадою (Панас Мирний, I, 1954, 347); [Карпо:] Людина ви поважна, тямуща, багатьом порада ваша у пригоді може стати (Вадим Собко, П'єси, 1958, 8);
//  Повчання, напучення. Уся щира суть моралістичних Саадієвих порад зводиться в «Голістані» до правила: «Не будь вовком, тільки ж не будь і вівцею, щоб тебе вовки не з'їли» (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 238); — Мені набридли її поради й повчання! (Олесь Донченко, V, 1957, 450);
//  Сприяння, допомога в якій-небудь справі. Хома не знав, у яких се сторонах голодують люди,.. йому ввижалася сила голодних, змарнілих, сумних людей, що з туги та голоду мало не гавкають, як пси, і нізвідки поради немає бідолашним... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 94).
 Давати (дати) пораду: а) (кому) підказувати кому-небудь, навчати когось, як треба діяти, що робити в тих чи інших обставинах. — Я стар чоловік, нездужаю [не здужаю] встати, Буду йому [гетьману] пораду давати, По-батьківській научати, Як на ляха стати (Тарас Шевченко, II, 1963, 159); Хто дасть пораду ланковій і допоможе інвалідові? ..Усе він, парторг (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 163); Руднєв усім давав батьківські поради, продовжуючи виховувати своїх партизанів (Платон Воронько, Партиз. генерал.., 1946, 10); б) (тільки док., перев. чому, рідко) навести порядок, зробити лад у чому-небудь, упоратися з чимсь; дати раду. Вийшла [мати] в пекарню дать пораду тим курам [курям], що порізали (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 87); Нема (немає) поради — про безвихідне становище. — Мамо, мамо! Скажіть мені словечко, скажіть!.. — А що я тобі казатиму, дочко? — заговорила Чайчиха похмуро. — Поради нема! (Марко Вовчок, I, 1955, 264); Поради просити (питати, шукати і т. ін.) у кого; Удаватися за порадою до кого — звертатися до когось із проханням підказати, навчити, як треба діяти, що робити в певній конкретній ситуації. Пішла вона до сусідів Поради просити... Присудили сусідоньки У наймах служити (Тарас Шевченко, I, 1951, 232); — Куди ж мені тепер голову прихилити? До кого ж мені йти? В кого мені питати поради? — голасила Василина, оглядаючись кругом (Нечуй-Левицький, II, 1956, 88); Чи варто ж в людей сих шукати поради? Нікчемні тут люди навколо! (Леся Українка, I, 1951, 344); Вона марніла, блідла, худла. Батьки занепокоїлися її здоров'ям і стали удаватися до лікарів за порадою (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 92); Слухати (послухати, слухатися, послухатися) поради (порад) кого, чиєї — робити так, як хто-небудь підказав, навчив. — Слухайте ж моєї поради, покиньте того Павла навіженого: нехай йому всячина! (Марко Вовчок, I, 1955, 177); Для мене очевидно, що Ви не бережетесь, не слухаєте, певно, добрих порад і наражаєтесь на небезпечність (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 432).

2. Спільне обговорення яких-небудь питань, обмірковування чого-небудь з кимсь; рада. Не хотілось в снігу, в лісі, Козацьку громаду 3 булавами, з бунчугами [бунчуками] Збирать на пораду (Тарас Шевченко, I, 1963, 48); Гіца мовчки лежав у кутку, але часом скликав усіх, і тоді над ним нависали три чорні голови й велись таємні поради (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 377); У бригаду на пораду Запросили їх обох (Сергій Воскрекасенко, Взагалі.., 1948, 69).

3. розм. Те, що заспокоює, сповнює радістю; втіха, відрада. І марить молодий чумак про родинні втіхи з любою дружиною, і веселішої співає сопілка — його порада, його розвага єдина в далекій дорозі... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 183); — Прокляті! щоб ви не знали утіхи в старих літах, щоб ви не мали поради в своїх дітях! — шептав він (Панас Мирний, I, 1954, 148); Не зазнала ти змалку поради, Ані ласки від гордих людей (Іван Манжура, Тв., 1955, 68).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 244.

Коментарі (0)