ПОРАЯТИ, аю, аєш і рідко ПОРАЇТИ, аю, аїш,
док., кому, рідко кого і без додатка, діал. Дати пораду,
порадити. І ти, білолиций.. Порай мені ще раз, де
дітись з журбою? (Тарас Шевченко, I, 1963, 71); — Прийшов
роботи чи служби шукати, та нікого не знаю тутечки.
Порайте мене, дядьку, що тут робити, куди
обернутися... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 445); Усе літо я хворіла, і тілько
як почалися жнива — я вичуняла; та була така квола,
що лікар не пораяв з осені віддавати мене до інституту,
а передержати хоч зиму дома (Панас Мирний, IV, 1955, 334);
— Може, люди добрі, я щось не так розсудив своєю
темною головою, то ходімте зараз на пораду до нашого
вчителя. Він чоловік розумний і мужику лихого не
порає (Михайло Стельмах, I, 1962, 198);
// Допомогти радою,
падати якусь допомогу в скрутних обставинах.
[Матушка гумен я:] Та кажи по правді, не втаюй
нічого.. Може, що я і пораю тобі, може і поможу в
чому (Панас Мирний, V, 1955, 69);
// Підказати, до кого
звернутися, кого, що обрати, узяти і т. ін. Таки непогану
робітницю пораяли взяти родичі два тижні тому.
Дівчина слухняна (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959,
353);
// у сполуч. із сл. собі. Знайти вихід із скрутного
становища. Отак, люди, діло повернулося. А чи давно
це було, що не міг я на худому клаптику поля навіть
собі самому щось пораяти (Семен Журахович, Опов., 1956, 204).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 249.