Словник української мови

ПОРА́ННІЙ, я, є, розм. Який буває ранком; ранішній, уранішній, ранковий. Тихо. Тільки птаство пурхає, співа та щебече, та поранній вітрець ледве шелестить листом (Марко Вовчок, VI, 1956, 322); Грала промінням, ясним самоцвітом Порання роса (Леся Українка, I, 1951, 27); От, розбиваючи поранню тишину, Хвостом ударивши об сизувату воду, Враз короп кинувся (Максим Рильський, II, 1946, 214);
//  Признач. для ранку. Стежкою раз у раз проходили пани, а найбільш панії в туалетах легких поранніх (Леся Українка, III, 1952, 525).