ПОРА́ННІЙ, я, є, розм. Який буває ранком;
ранішній, уранішній, ранковий. Тихо. Тільки птаство
пурхає, співа та щебече, та поранній вітрець ледве
шелестить листом (Марко Вовчок, VI, 1956, 322); Грала промінням,
ясним самоцвітом Порання роса (Леся Українка, I, 1951, 27);
От, розбиваючи поранню тишину, Хвостом ударивши
об сизувату воду, Враз короп кинувся (Максим Рильський, II,
1946, 214);
// Признач. для ранку. Стежкою раз у раз
проходили пани, а найбільш панії в туалетах легких
поранніх (Леся Українка, III, 1952, 525).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 247.