ПОРЧА, і, жін., розм.
1. Пошкодження, ушкодження, шкода. І що є у нас, хоч скотинка, хоч хлібець на току, худобинка у скриньці, так сьому так усе без порчі й бути? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 22); Ховаючись, як злодій, ішов [Йонька] до комори, принюхувався, як лис до нори, чи нема якої порчі? (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 431).
2. Вада. [Часник:] Тільки у нього завжди була одна порча і зараз в: дуже любить вихвалятися, такий хвалько (Олександр Корнійчук, П'єси, 1947, 284).