ПОРЯДНИЙ 1, а, е.
1. Не здатний на погані, нечесні або аморальні вчинки; чесний. Дотепер гадав [панотець], що хоч війт порядний. Але видно, що в цілім селі нема кому вірити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 253); Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, ґаздиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Гнат Хоткевич, II, 1966, 166).
2. розм. Досить добрий; непоганий, неабиякий. Ото
їдуть із ярмарку Двоє господарів, У кожного віз
порядний, Воликів по парі (Степан Руданський, Тв., 1959, 195); Невелика
хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш,
як у людей (Леся Українка, III, 1952, 469); Вона [одежа] мала
цілком порядний вигляд, тільки на ліктях трохи
протерлась (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 244); Ні ліжка м'якого,
Ні подушок, ані ковдри порядної в нього немає (Гомер,
Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 196);
// Який цілком
відповідає своїй назві; такий, як треба, як повинен
бути; справжній. Насамперед, як пристало порядному
подорожньому, подавсь він до корчми (Михайло Коцюбинський, I, 1955,
173); Учительському стільцеві.. треба було лікаря, і
вчитель довго працював, силкуючись, щоб замість трьох
було в його [нього] чотири ноги, як то повинно бути в
кожного порядного стільця (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 10);
Марсові обрубали хвіст і підрізали вуха, як належить
усім порядним доберман-пінчерам (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959,
47).
3. розм. Досить великий за кількістю, розміром,
значний силою вияву і т. ін.; чималий. Підніс [Хома] мені
порядну чарку горівки (Іван Франко, I, 1955, 71); До обіду в Ігоря
була вже порядна низка бичків. Він кинув ловити,
роздягся і стрибнув у воду (Іван Багмут, Щасливий день.., 1951,
129); Порядний кусень м'яса;
// Якому в значній мірі
властива певна ознака, риса характеру (звичайно
негативна). Я таки порядний боягуз (Іван Франко, IV, 1950, 350);
— А знаєш? я скажу тобі, що з тебе порядний егоїст...
Ти зовсім не вмієш цінувати приятельської ласки (Агатангел Кримський,
Вибр., 1965, 313).
4. дорев. Який належав до буржуазно-дворянських,
привілейованих верств суспільства; благородний (у 4
знач.). Була вона.. «панна з порядної родини», як не раз
говорила про себе сама (Леся Українка, III, 1952, 599); — В нас
у Богуславі є порядне товариство (Нечуй-Левицький, III, 1956,
96);
// Прийнятий у буржуазно-дворянських,
привілейованих верствах суспільства, характерний для них.
Панна Сатурніна потроху відкривала наївній козачці
таємниці порядного тону, вчила її модних танців,
розваг і манер (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 268).