в означеннях
Тлумачення, значення слова «поробити»:

ПОРОБИТИ, роблю, робиш; мн. пороблять; док.

1. перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На сине море поспускав (Іван Котляревський, I, 1952, 65); Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (Нечуй-Левицький, II, 1956, 18); Дами з допомогою кріпосних фризерів [перукарів].. поробили собі пишні зачіски (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 98).

2. перех. Повністю виконати яку-небудь роботу, сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь. — Якби не той каторжний кнур, бодай він луснув, я б досі все діло поробила, — казала Мотря (Нечуй-Левицький, II, 1956, 274); Мати примушувала його спочатку поробити шкільні завдання, а потім гуляти (Леонід Смілянський, Сашко, 1954, 15); [Чіп:] Де взять часу, де сили, щоб оту Невільницьку роботу поробить! (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 127);
//  У сполуч. з деякими іменниками у знах. в. уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено іменником. Не маю спромоги відновити свої враження, поробити потрібні студії, знайти час для більшої праці (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 282).
 Поробити візити — відвідати багатьох. — Час би нам вже деякі візити поробити? (Леся Українка, III, 1952, 507).

3. неперех., розм. Працювати якийсь час. Там [у монастирі] я півроку поробила та й знову на волі (Панас Мирний, I, 1954, 95); Грабарська артіль поробила на Дніпробуді осінь і зиму, а під весну повернулася в село (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 55).

4. перех., розм. Учинити що-небудь (перен. погане, варте осуду); накоїти. Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила! (Марко Вовчок, I, 1955, 116); Говорив Іван несміливо, підозріваючи, чи Панько часом не поробив щось тут у місті, а тепер хоче перебратися, аби його не пізнали (Лесь Мартович, Тв., 1954, 162).

5. перех. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось, чогось; вплинути на кого-небудь, справитися з чимсь. — Я з ним нічого поробить не можу, шановний вчителю. У мене серце аж крається, що він на згубу йде (Леся Українка, III, 1952, 31); Темнота й темнота без кінця, без краю — що ж проти неї поробиш (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64).
 Нічого не поробиш — уживається на означення неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності примиритися з тим, що є. Нудота читати, та нічого не поробиш (Панас Мирний, V, 1955, 393); — Коли треба їхати, то треба. Нічого не поробиш (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 235); Що ж [ти] поробиш — уживається на означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити що-небудь. Що ж поробиш, коли розум з серцем не завжди живе у згоді (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 134); Павло в неї не з останніх.. Він таки рук не жаліє і не з лінивих, а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 132).

6. перех., кого ким—чим і з кого кого—що, рідко без додатка. Змінити соціальне становище, поліпшити або погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох. — Либонь уже хотять з мужиків поробити панів — якесь земство видумали! (Панас Мирний, I, 1949, 373); Синів любив Корній дуже, і смерть їх важка йому була: він їм дбав господарство, думав їх людьми, хазяїнами поробити (Борис Грінченко, I, 1963, 403); — Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (Андрій Головко, II, 1957, 20);
//  кого, що яким. Довести до якогось стану, надати кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей. — Чи не можна .. випекти залізом той біль і поробити веселими людей по світі? (Юрій Яновський, II, 1958, 105);
//  міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-, що-небудь. — До нас було Тури докосився І байдаки всі попілив. Та Зевс, спасибі, поспішився, Якбач, мавками поробив (Іван Котляревський, I, 1952, 253).

7. неперех., кому, розм. У забобонних уявленнях — чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому.. Поховали (Тарас Шевченко, I, 1963, 253); Коли він приляже на канапі, а мати.. поглядає на нього своїми темними пронизливими і ніби очужілими очима.., — синові часом здається, що вона й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє «поробити»... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 213).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 263.

Коментарі (0)