ПОРОБИТИ, роблю, робиш; мн. пороблять; док.
1. перех. Зробити, виготовити що-небудь у певній кількості. Він, швидко поробивши човни, На сине море поспускав (Іван Котляревський, I, 1952, 65); Сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови (Нечуй-Левицький, II, 1956, 18); Дами з допомогою кріпосних фризерів [перукарів].. поробили собі пишні зачіски (Олексій Полторацький, Повість.., 1960, 98).
2. перех. Повністю виконати яку-небудь роботу,
сукупність дій; здійснити що-небудь, упоратися з чимсь.
— Якби не той каторжний кнур, бодай він луснув,
я б досі все діло поробила, — казала Мотря (Нечуй-Левицький,
II, 1956, 274); Мати примушувала його спочатку
поробити шкільні завдання, а потім гуляти (Леонід Смілянський, Сашко,
1954, 15); [Чіп:] Де взять часу, де сили, щоб оту
Невільницьку роботу поробить! (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 127);
// У сполуч. з деякими іменниками у знах. в.
уживається в знач.: виконати, здійснити те, що виражено
іменником. Не маю спромоги відновити свої враження,
поробити потрібні студії, знайти час для більшої праці
(Михайло Коцюбинський, III, 1956, 282).
Поробити візити — відвідати багатьох. — Час би нам
вже деякі візити поробити? (Леся Українка, III, 1952,
507).
3. неперех., розм. Працювати якийсь час. Там [у монастирі] я півроку поробила та й знову на волі (Панас Мирний, I, 1954, 95); Грабарська артіль поробила на Дніпробуді осінь і зиму, а під весну повернулася в село (Сава Голованівський, Тополя.., 1965, 55).
4. перех., розм. Учинити що-небудь (перен. погане, варте осуду); накоїти. Плаче [панночка] та на свою долю нарікає: — Що се я поробила! Що се я починила! (Марко Вовчок, I, 1955, 116); Говорив Іван несміливо, підозріваючи, чи Панько часом не поробив щось тут у місті, а тепер хоче перебратися, аби його не пізнали (Лесь Мартович, Тв., 1954, 162).
5. перех. Зробити, вдіяти що-небудь стосовно когось,
чогось; вплинути на кого-небудь, справитися з чимсь.
— Я з ним нічого поробить не можу, шановний вчителю.
У мене серце аж крається, що він на згубу йде (Леся Українка,
III, 1952, 31); Темнота й темнота без кінця, без краю —
що ж проти неї поробиш (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64).
Нічого не поробиш — уживається на означення
неможливості вчинити так, як хочеш, необхідності
примиритися з тим, що є. Нудота читати, та нічого не
поробиш (Панас Мирний, V, 1955, 393); — Коли треба їхати,
то треба. Нічого не поробиш (Гордій Коцюба, Нові береги,
1959, 235); Що ж [ти] поробиш — уживається на
означення безпорадності, неможливості вдіяти, змінити
що-небудь. Що ж поробиш, коли розум з серцем не
завжди живе у згоді (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 134); Павло в неї
не з останніх.. Він таки рук не жаліє і не з лінивих,
а що трохи сонько, то що ж поробиш? Такий удався
(Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 132).
6. перех., кого ким—чим і з кого кого—що, рідко без
додатка. Змінити соціальне становище, поліпшити або
погіршити матеріальний стан і т. ін. багатьох. — Либонь
уже хотять з мужиків поробити панів — якесь
земство видумали! (Панас Мирний, I, 1949, 373); Синів любив
Корній дуже, і смерть їх важка йому була: він їм дбав
господарство, думав їх людьми, хазяїнами поробити
(Борис Грінченко, I, 1963, 403); — Аж семеро коней із слободи
забрали. Старцями нас поробили (Андрій Головко, II, 1957, 20);
// кого, що яким. Довести до якогось стану, надати
кому-, чому-небудь певних якостей, властивостей.
— Чи не можна .. випекти залізом той біль і поробити
веселими людей по світі? (Юрій Яновський, II, 1958, 105);
// міф. Перетворити, обернути багатьох на кого-,
що-небудь. — До нас було Тури докосився І байдаки
всі попілив. Та Зевс, спасибі, поспішився, Якбач,
мавками поробив (Іван Котляревський, I, 1952, 253).
7. неперех., кому, розм. У забобонних уявленнях — чаклуванням наслати хворобу, нещастя на кого-небудь; чарами викликати кохання до когось. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому.. Поховали (Тарас Шевченко, I, 1963, 253); Коли він приляже на канапі, а мати.. поглядає на нього своїми темними пронизливими і ніби очужілими очима.., — синові часом здається, що вона й справді володіє гіпнозом або ще якоюсь силою і вміє «поробити»... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 213).