Словник української мови

ПОРОХНО́, а, сер. Те саме, що порохня. [Мавка:] Вона [верба] мене на зиму прийняла і порохном м'якеньким устелила для мене ложе (Леся Українка, III, 1952, 200); Очі його, великі і нерухливі, світилися мертвим, скляним блиском, блиском вогкого, гнилого порохна, яріючого серед потемків (Іван Франко, I, 1955, 282); Місце.. було казковим: дикі лугові верби з дуплами і порохном, що висвічує, луговий острів, пахучий, безлюдний (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 458); Байдуже їй, що Хо з усієї сили намагається налякати її.. Байдуже! Палка молодіж у живі очі сміється старому, кепкує з його заходів, зве його порохном (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 171); Колишні царські лизоблюди Чи блюдолизи — все одно! Небавом і сліда не буде Од вас, огидне порохно! (Максим Рильський, Поеми, 1957, 166);  * У порівняннях. На темній одежі світились руки, прозорі й молочні, іяк поночі порохно (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 377).
 Узятися порохном — те саме, що Узятися порохнею (див. порохня). Миколай [ікона святого] від хробаків Порохном узявся (Степан Руданський, Вибр., 1937, 200).
♦ Порохно сиплеться (сипалось) з кого — те саме, що Порохня сиплеться (сипалась) з кого (див. порохня). — Він уже підтоптаний, вже порохно з нього сиплеться (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 44).