Словник української мови

ПОРОТИ 1, порю, пореш, недок., перех.

1. Розшивати, розривати шви. Шиє, поре — ниткам горе! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 241); — Сідай, їж, дочко, а потім будеш пороти старе плаття,.. треба перешити (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 45).

2. розм. Розрізати чимсь гострим що-небудь. Почався трус. Час од часу капрал поров теслицею краї ковдр, подушок (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 67);  * Образно. Блискавки кровавим світлом пороли пітьму (Іван Франко, I, 1955, 266);
//  Робити розріз на тілі; розтинати. З хряском штик вгрузав у тіло, поров чужинцям животи (Володимир Сосюра, II, 1958, 386); Тепер ото і ящірку поров ним [ножем]; слизький жир лиснів на кінці (Панас Мирний, IV, 1955, 17).
♦ Пороти гарячку див. гарячка.

ПОРОТИ 2, порю, пореш, недок., розм.

1. перех. і без додатка. Бити різками, сікти, шмагати кого-небудь. [Тарас:] Скажи мені — тебе хоч раз пороли різками на конюшні? (Сава Голованівський, Драми, 1958, 33); Повернулися [поміщики] з німцями і почали людей пороти, щоб майно зносили (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 49).

2. неперех. Лити (про рясний дощ). Дощ так і поре (Словник Грінченка).