ПОРОЗГУБЛЮВАТИ, тю, юши, док., перех.
1. Розгубити все або багато чого-небудь. — Нам треба вівчаря старого, щоб овець не порозгублював (Панас Мирний, II, 1954, 67); Поки донесеш, то все порозгублюєш, (Словник Грінченка); * Образно. Щасливий той, хто мав надію, Стояв при танку й тягачі, Любив і літа молодії Не порозгублював вночі (Андрій Малишко, Поеми. 1948, 181).
2. Втратити всіх або багатьох; залишитися без усіх або багатьох. Забула, закинула все, порозгублювала подруг (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 118).