ПОРОЖНЕ́М, присл., розм.
1. Без вантажу або без
пасажирів. Вечорами дехто запрягав коні і порожнем
вимикався на ніч з села (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 78); — Хай
біжать [олені] порожнем, поласують у нас свіжою
травицею (Оксана Іваненко, Вел. очі. 1956, 14); — Весь мій вантаж пішов
пасажирською швидкістю до міста N.. А я порожнем
заїхав на дві доби всього до вас (Євген Кротевич, Сини.., 1948,
91).
♦ Вернутися порожнем — повернутися звідкись ні з
чим, нічого не діставши. — А де ж того м'ясця узять?
Не довелось Вовкам хазяйнувать, Так поневолі треба
красти, Щоб не пропасти; Буває. — ніч і дві і там, і там
нюхнем, — І вернемось, як кажуть, порожнем (Леонід Глібов,
Вибр., 1951, 157).
2. Без людей, без мешканців. Пересельці багато покидали хат, от і стояли вони порожнем (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 302).