ПОРСКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех. З силою
прискати, вилітати звідкись, розсипатися (про бризки,
іскри, дрібні часточки чого-небудь і т. ін.). Горіла
хата.. Завалювались крокви, і в захмарене небо порскали
снопи іскор (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 26); Вони
[льодяні зализні] були міцні і тверді, мов криця, і коли
господар зрубував їх, то з-під сокири при кожному ударі
порскали іскри (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 461); * Образно.
— Коли б не сиве волосся, нізащо б не назвав обох
старими.. — скільки бризків молодості порскає з-під їхніх
примружених вій!.. (Юрій Яновський, I, 1954, 109);
// чим і
без додатка. Викидати, розкидати, розсипати бризки
рідини, іскри, дрібні часточки і т. ін. Я був бідний
сільський хлопець і ніколи ще на своїм віці не мав олівця,
все мусив писати тим проклятущим гусячим пером,
котре так страшно капало, бризкало і порскало під
натиском моєї руки (Іван Франко, I, 1955, 238); Порскають
ясними вогниками мовчазні свічки — тріскає від одчайного
горя і старе серце в Папоротючки (Петро Козланюк, На переломі,
1947, 70).
2. неперех. і рідко перех. З шумом випускати повітря
або воду через рот; обдавати дрібними краплями,
бризками кого-, що-небудь. Порскали [хлопці] на
платтячка дівчат Чорнилами із дудок бузинових (Леонід Первомайський,
II, 1958, 104); Здіймав і випрямляв [чоловік] усохлі
й поламані вітром деревця, потім набирав повний рот
води із зеленого горщика.., нахилявся і порскав на них
(Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 96); * Образно. Порскав
чергу автомат, і мовкли голоси (Іван Гончаренко, Вибр., 1959,
312);
// у сполуч. із сл. сміхом, од сміху і т. ін.
Не втримавшись, вибухати сміхом. Порскаючи од
реготу, стала [черниця] завзято говорити (Грицько Григоренко, Вибр.,
1959, 371); Дівки.. порскали сміхом у рукави (Гнат Хоткевич,
II, 1966, 131);
// перен. Різко, гнівно говорити,
виявляючи незадоволення ким-, чим-небудь. [Данило:]
Ти ж бачила, що я почав з нею розмову, так вона
порскає.. і зараз з хати втекла... (Марко Кропивницький, IV, 1959, 298).
3. розм. Те саме, що форкати (про коней). Їхали мовчки, тільки вітер глухо стогнав у смерекових борах, віщуючи близьку відлигу, і коні порскали, потіючи та бродячи в глибокім снігу (Іван Франко, III, 1950, 309); Гнідко, задравши морду й виставивши, мов човен, широку спину, плив тихо, раз по раз порскаючи та хропучи (Панас Мирний, IV, 1955, 319); Стриножені коні порскали в траві, над якою чорніли тільки їхні спини (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 57).
4. неперех., розм., рідко. Вислизати, вириватися.
Гіллячка порскає вгору;
// Дуже швидко, прожогом
кидатися кудись. Маленьке змієнятко порскає десь у щілину
між плиттям (Гнат Хоткевич, II, 1966, 45).