Словник української мови

ПОРТИК, а, чол. Розміщена перед входом у будинок відкрита галерея, утворена колонами або стовпами, що підтримують перекриття. Портик — ряд або кілька рядів колон, перекритих антаблементом (з фронтоном або без нього) перед входом в будинок (Архітектура Радянської України, 10, 1940, 42); На східцях коло церковних дверей, під портиком з п'ятьма стовпами, сиділа одним одна вже літня, дуже сумна й задумана панія (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 276);
//  Паркова споруда з відкритою колонадою замість зовнішньої стінки. Тут і там у гущавині зелені траплялися альтанки, мисливські хатки чи просто портики (Юрій Смолич, I, 1958, 77).