Словник української мови

ПОРУЧА́ТИ, аю, аєш, недок., ПОРУЧИ́ТИ, ручу, ручиш, док., перех., також з інфін., рідко. Покладати на когось виконання чого-небудь; доручати. — Що вам, паніматко, далеко шукати [робітників], ..ви мені поручіть сю будову (Іван Франко, III, 1950, 115); Папа поручив йому взяти у нас для передачі вам сі книжки (Леся Українка, V, 1956, 127);
//  Покладати на когось турботу про кого-небудь. Їй треба спочатку запомогти, поопікуватися нею. Вам самим це трудно було б зробити, але Ви могли б поручити її яким-небудь молодим людям — студентам, чи що (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 311); На случай, що я і зовсім можу не встати, я вказала їм дорогу до Вас, отже, поручаю Вашій ласкавій помочі й увазі своїх недавніх приятелів (Леся Українка, V, 1956, 256).