в означеннях
Тлумачення, значення слова «порука»:

ПОРУ́КА, и, жін.

1. Запевнення, гарантія в чому-небудь; прийнята на себе відповідальність за когось. Леон тепер жалував троха, що вчора поквапився дати Бенедьові тоту поруку (Іван Франко, V, 1951, 392); Ніхто тобі векселя не підпише, коли ти безземельний; і порука твоя нікому не потрібна (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 41); Порука і застава, встановлені третьою особою в забезпечення зобов'язання, припиняються з переводом боргу, коли заставодавець або поручитель не дали згоди відповідати і за нового боржника (Цивільний кодекс УРСР, 1950, 25).
 Бути порукою в чому — служити гарантією чого-небудь; з повною відповідальністю запевняти кого-небудь у чомусь. [Пархім (радісно):] Бери млина, єй-богу, бери! П'ятдесят карбованців дай громаді наперед, і я тобі порукою, що діло буде в твоїх руках (Марко Кропивницький, IV, 1959, 352); Давати (дати) поруку за кого — що — ручатися за кого-, що-небудь; брати на себе відповідальність за когось. — Я дав поруку за вас, і тепер поздоровляю вас з місцем (Нечуй-Левицький, III, 1956, 348); Лихо, коли за лихого поруку дав поручитель (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 146); Кругова порука див. круговий; На поруки брати (взяти) кого — брати на себе відповідальність за умовне звільнення кого-небудь з-під варти. Вранці Оленчук з'явився в штаб і без довгих пояснень заявив Килигесві, що згоден взяти капітана Дьяконова на поруки (Олесь Гончар, II, 1959, 36); На поруки випустити (звільнити) кого — умовно випустити кого-небудь з-під варти на відповідальність певної особи або колективу. В тюрмі він був захворів — тепер звільнили на поруки (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 175).

2. чого. Джерело, основа чого-небудь; умова, що забезпечує успіх чогось; запорука. — Де ті сили в мене для боротьби? Де той гарт, що міг би служити порукою перемоги? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 158); Що труд створив, культура і наука — не піде прахом в атомнім диму: тому Союз Радянський — запорука і наш народ — порукою тому! (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 232);
//  рідко. Свідчення, доказ чого-небудь. Десь думає [князь], як тяженько княжить Без войська [війська] і без бука, Бо ось головою поважно хита, А то — дум поважних порука (Іван Франко, XIII, 1954, 423).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 294.

Коментарі (0)