ПО́РУХ, у, чол.
1. Рух; зміна положення тіла або його
частини. Довго ще лежав Гордій долі.. Тоді мов одним
порухом зірвався він одразу з землі і глянув угору (Борис Грінченко,
II, 1963, 127); Одарка не зводила з чоловіка очей. Вона,
мов вишколений слуга, мовчки стежила за кожним його
порухом (Петро Панч, Ситив.., 1959, 65); Устиназвичним
порухом поправила хустку (Михайло Стельмах, I, 1962, 262);
Просто дивно було, як оці різні люди злилися раптом у
злагоджений хор, підкоряючись найменшому порухові
руки довготелесого диригента (Микола Зарудний, На білому світі, 1967,
28);
// Рух повітря, подув вітру і т. ін. Сашко Птаха
підхопився так рвучко, що від поруху повітря каганець
блимнув і згас (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 230); Як
хочеться підійти до тієї дівчини, поспитати у неї,
звідки вона, як її звати, чим займається... Але
урочистість, що панує тут [на могилі Т. Шевченка], легкий
порух вітру, що лине з далеких лиманів, виразна
мовчазність усіх присутніх стримують (Михайло Чабанівський, Шляхами..,
1961, 56);
// рідко. Безладне ходіння, біганина;
сум'яття. Одчиняє він хату, уступив, молодиці з ним
всипали, а вона лежить... Порух великий зчинився,
плач ізняли, крик (Марко Вовчок, I, 1955, 164).
2. перен. Раптове прагнення, бажання; порив.
Першим порухом Олени було бігти, попередити,
захистити, але не побігла й не остерегла (Ірина Вільде, Сестри..,
1958, 13);
// у сполуч. із сл. душа, душевний і
т. ін., перен. Почуття, переживання, внутрішні
поринання, а також їх зовнішній вияв. Саксаганський
виконував ролі свого старого репертуару, високохудожньо
розкриваючи глибокі переживання людини, виявляючи
найтонші порухи її душі (Тобілевич, Життя Саксаганського, 1957,
223); Він не зводив очей з онукового личка, намагаючись
помітити найменші порухи маленької душі (Юрій Яновський,
II, 1954, 111); Дарка носиться з томиком Кобилянської,
як з молитовником, тепер для кожного поруху
свого серця знаходить вона відповідне місце в цій книзі!
(Ірина Вільде, Повнолітні діти, 1960, 344); Не на те поставлено
було тут сержанта, щоб він брався аналізувати душевні
порухи своїх підлеглих (Павло Загребельний, Шепіт, 1966, 24).