в означеннях
Тлумачення, значення слова «поринати»:

ПОРИНАТИ, аю, аєш, недок., ПОРИНУТИ, рину, ринеш, док.

1. у що і без додатка. Занурюватися з головою у воду; пірнати. Юрко все пірнав, поринав до півдня, трохи не залився водою і нічого не знайшов (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); На ставі пишно Лебедь [Лебідь] плив, А Гуси сірії край його поринали (Євген Гребінка, I, 1957, 44); Вліз у воду Гриць і ну Поринати в глибину (Іван Нехода, Ми живемо.., 1960, 26); Та й замовкла русалочка, В Дніпро поринула, Мов пліточка (Тарас Шевченко, I, 1963, 359);  * Образно. [Леся:] Я не хочу без музики! Мені потрібна вона! Я хочу поринати в її хвилі, мчати на її пінявих бурунах, шукати собі, простору в ній, набиратися в музиці сили!.. (Леонід Смілянський, Черв. троянда, 1955, 74);  * У порівняннях. Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових згуків... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 148);
//  куди, у чому. Пливучи, занурюватись у хвилі. Рипить корабель, стогне тяжко, здригається, наче конає, угору здіймається важко, ще важче уділ поринає (Леся Українка, I, 1951, 308); Зорі неба в блискотінні, хвилі моря в плюскотінні, хмара небо запина, бочка в хвилях порина (Павло Тичина, II, 1957, 327);
//  Глибоко вгрузати (у сніг, пісок і т. ін.). Ноги Якима, узуті в здорові чоботи, глибоко поринали в сніг і лишали за собою цілу низку ямок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 79); Він дивився, як бетонне тісто лягало на сіру, вогку, недавно утоптану масу, як бетонярі розкидали його лопатами, як місили тісто ногами, поринаючи в нього чобітьми мало не до колін (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 247);
//  перен. Проникати або потрапляти куди-небудь, у щось. Газетчики-хлопчаки поринали в юрбу, вигукуючи назви газет (Олесь Донченко, III, 1956, 202); Відхиливши хворост, татарка і Андрій знайшли щось схоже на земляний склеп і поринули у нього, немов у провалля, спочатку татарка, а за нею Андрій (Олександр Довженко, I, 1958, 243); Скачучи то в той бік, то в другий, чогось чекаючи на кожному завороті, поринаючи то в холод вогких тіней і мокрого звисаючого коріння, то в море зеленавих снопів сонячного світла, — Маруся опинилася нараз на якійсь високій скельці (Гнат Хоткевич, II, 1966, 49).

2. у чому, перен. Ставати непомітним, зникати, ховатися в масі чого-небудь. Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (Іван Франко, IV, 1950, 420); Село далі якесь. Хати, клуні, хліви... так і поринають у садках (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 120); Тихо, поринаючи в тумані, підходили до Зборова полки козацькі (Яків Качура, Вибр., 1953, 82);
//  Ставати нечутним в галасі (про звуки). Останні слова Маковея поринули в суцільному гуркоті. Противник відкрив вогонь по всьому плацдарму водночас (Олесь Гончар, III, 1959, 363).

3. у що, перен. Повністю віддаватися якому-небудь заняттю; зосереджуватися на чомусь. Тарас, мугикаючи пісню, вмощується на камені коло руїн Златовратської брами і весь поринає в роботу (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 381); Поринала в справи. Ні, це не було навмисне завантаження себе втомливою безперервною роботою. В цій роботі було її щастя. Вона любила її (Петро Дорошко, Не повтори.., 1968, 98); Сусана вмостилася з ногами на канапі і вся поринула в читання книжки Очерета (Іван Кочерга, II, 1956, 425);
//  Заглиблюватись (у думки, спогади, мрії і т. ін.); зосереджено думати про щось, пригадувати що-небудь. В одній хаті жили два вороги, і хоч кожен з них поринав у власні думки — навіть тікав од другого, проте доволі було якоїсь дрібнички — і злість тіпала обома, немов пропасниця (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 21); Він поволі поринає в спогади і вже не чув ні вітру, ні клекоту хвиль... (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 176); На небі зоряне намисто, неначе думи в пастуха... Не хоче він ні пить, ні їсти і все у мрії порина... (Володимир Сосюра, I, 1957, 349);
//  Набувати певного психічного чи фізичного стану. Білі тонкі пальці впились у чорне волосся, і сама [Таня] знов безсило впала на стільця, поринаючи в напівомертвіння (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 389); Тепло та ще й з дороги, з морозу одразу розморило їх, і вони, знесилені, змучені, розімлілі, незчулися, як поринули в глибокий, важкий і тривожний сон... (Василь Козаченко, Блискавка, 1962, 275);
//  У явно переноситися в певні обставини, умови, оточення і т. ін.; пригадувати якісь події з власного життя. У залах Ермітажу було зовсім тихо, ніхто не заважав, і Тарас поринав у інше життя, забувши про свої справи (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 321).
З головою поринати (поринути) див. голова; Поринати (поринути) в себе — те саме, що Заглиблюватися (заглибитися) в себе (в собі) (див. заглиблюватися). Він увесь поринув у себе (Петро Панч, На калиновім мості, 1965, 195); Поринути в темряву — стати темним, неосвітленим. На хвилину хмарка вкрила місяць. Село поринуло в темряву (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 10); Поринути у турботи — бути дуже заклопотаним, мати багато турбот. — Чудно, — зверхньо погляне [Тимофій] на неї. І, за звичкою, задумається, порине в свої турботи (Михайло Стельмах, II, 1962, 171).

4. куди, в що. Швидко, стрімко переміщатися (йти, їхати, летіти і т. ін.) у певному напрямі; рухатися вперед із великою швидкістю; мчати, линути. Райдуга встає над виднокругом, Поринає кліть у шахтну глиб (Леонід Первомайський, II, 1958, 58); Пахтить рілля гаряча, мов долоня, У синє небо пташка порина (Павло Усенко, На.. берегах, 1951, 51); Задвигогпіла з тяжким стогоном земля, і потрощене каміння вниз поринуло з шпиля (Наталя Забіла, У.. світ, 1960, 154); Немов підхоплені гарячим вітром, звелись дибки командирські коні, гвинтами повернулися в повітрі і поринули в далечінь (Олександр Довженко, I, 1958, 198); Машина вилетіла за місто, залишила позаду й околиці, поринула в степ (Юрій Смолич, Розм. з чит., 1953, 91);  * Образно. [Валя:] Як хочеться жити!.. Поринути вгору... (Олександр Корнійчук, I, 1955, 90);
//  тільки док. Навально ринути, кинутися кудись. На березі Дніпра татари відпочили і на четвертий день із свіжими силами поринули на Україну (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 136);
//  перев. док. Швидко, бурхливо политися, потекти. Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 75); Раптом із злих очей сльози так і поринули, полилися (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 98);
//  тільки док. Почати лити з великою силою (про дощ). Години йдуть без переміни, — Хіба що гірше стане враз, Хіба що зимний дощ порине Чи злого вітру прийде сказ (Максим Рильський, II, 1960, 160).
Поринути в бій — із завзяттям, запалом кинутися в бій. Полки визволення, поринувши у бій, На захід пройдуть правдою щасливі! (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 212); Поринути зором (поглядом, очима) куди — спрямувати погляд куди-небудь, на щось. Хмельницький мовчав, поринувши зором перед себе, де коливався синій обрій (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1958, 117); Я знов поринув поглядом у морську темряву (Микола Трублаїні, Глиб. шлях, 1948, 30); Василько б хотів продовжити розмову з Оленкою. Але вона вся поринула очима в ту хвилю, що біжить і втікає, що біжить і втікає (Агата Турчинська, Зорі.., 1950, 363).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, . — Стор. 255.

Коментарі (0)