ПОРИ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Періодично, раз у раз рипіти, утворювати або викликати чимсь риплячі звуки. В повітрі пахло весною. Сніг ще порипував під ногами, але вже чорніла земля (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 279); Порипували ярма, повільно котились вози (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 26); Зал притих, насторожився. Стало чути, як голосно і важко дихають перші ряди, порипують лави під стіною (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 462); Маруся брала життя таким, яким воно їй давалося. Любо їй було чути себе загальною пестійкою, любо збігати сніжною стежкою, порипуючи черевичками (Гнат Хоткевич, II, 1966, 17); * Образно. Десь за виступом кручі порипувала гармонія (Спиридон Добровольський, Олов'яні солдатики, 1961, 107).