ПОСЕРЕ́ДИНІ.
1. присл. місця. У середині, в
центрі або недалеко від центра чого-небудь. Крейсер зайшов..
до гавані і став посередині (Юрій Яновський, II, 1958, 109);
Золотоноша кругом хороша, .. округи вода, посередині біда
(Номис, 1864, № 727);
// Між двома особами або
предметами. Дорогою додому всі три йшли поруч. Юзя
посередині (Леся Українка, III, 1952, 653); Вечеря була, як на
святвечір: Данька посадили на покуті, посередині, мати з
Вутанькою сіли по боках (Олесь Гончар, II, 1959, 144); На
царині, де обривається перед лугом лінія плотів, отець
Вікентій стрічає трьох у лискучих сукнях дівчат:
посередині висока і худюща, а до неї, мов полив'яні
горшки-близнята, поприлипали низькі тілисті сестри
(Михайло Стельмах, I, 1962, 416); — Повний корабель, або фрегат,
має троє мачт: попереду фок-мачту, посередині
грот-мачту й позаду крайц-мачту (Юрій Яновський, II, 1958, 79);
// перен. Не приставши, не приєднавшися ні до кого.
Самі Чуплаки від бідаків відірвалися, а до багатіїв не
прибилися, та так і зависли посередині, ні сюди ні туди
(Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 16).
2. присл. часу, рідко. У середньому віці. Багато на світі таких бабів. Не красне їх життя змолоду й посередині, а під старість —.. гине під плотом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 457).
3. прийм., з род. в. Уживається при означенні
предмета, місця, простору і т. ін., в середині, в центрі або
недалеко від центра якого міститься щось, перебуває
хто-небудь чи відбувається якась дія; посеред.
Посередині ярмарку народ тече, як в берегах річка (Михайло Коцюбинський, II,
1955, 240); Посередині кімнати великий стіл і крісло,
в якому сидить комендант (Павло Автомонов, Так народж. зорі,
1960, 251); Посередині юрти спускалися зверху шнури й
китиці, призначення яких важко було одразу відгадати
(Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 164); Йонька примостився на
кормі, Тимко з веслом посередині човна (Григорій Тютюнник. Вир, 1964,
255);
// Уживається з назвою дії або процесу, на час
проходження яких припадає інша дія. А що обід приходився
посередині лекції, його лишали обідати (Михайло Коцюбинський,
I, 1955, 405).