ПОШЕСТЬ, і, жін.
1. Масове заразне захворювання
людей або тварин. На людей пішла пошесть: трясці,
пропасниці... (Панас Мирний, III, 1954, 7); Худібка в пошесть
вигибла (Іван Франко, XIII, 1954, 36); — Чабан славний був, на
вівцях знався і від всякої пошесті трави та коріння знав
(Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 101); На хуторі,
звільненому від фашистської армії, виявилася пошесть
черевного тифу (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 241);
* Образно. Ніколи незабуде історія людства тих років,
коли всьому світові загрожувала тлетворна пошесть
німецького фашизму (Олесь Донченко, VI, 1957, 587); * У порівняннях.
— Скажи, Свириде Яковлевичу, як ти дочекався такої
ганьби? Як ти дожився до чуда? — Кульницький, не
мигаючи, пильно дивиться на Мірошниченка, — Воно
прийшло, мов пошесть (Михайло Стельмах, II, 1962, 321);
// перен. Лихо, біда; напасть. Некрутація
[рекрутчина] — це була найстрашніша пошесть Гуцульщипи
(Гнат Хоткевич, II, 1966, 88).
2. перен. Явище, яке набуло великого поширення.
[Печариця:] Тепер між молодими і пошесть,
бачте, така... Учивсь, мов, учивсь, — треба і з людьми
тим навчанням поділитись... (Панас Мирний, V, 1955, 163);
Римування, небезпечна пошесть,.. вразило й Михайлика
(Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 235);
// Систематично
повторюване явище. Якраз і я було написала до Вас
листа та й спалила його, щось він мені дуже недоладним
здався, — видно, то вже така пошесть була на невдалі
листи (Леся Українка, V, 1956, 163).