ПОЩУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., рідко. Щулити якийсь час. Гнат помовчав, пощулив очі, посвистів крізь зуби (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 116).
ПОЩУ́ЛИТИ, лю, лиш, док., перех., рідко. Щулити якийсь час. Гнат помовчав, пощулив очі, посвистів крізь зуби (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 116).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 7, 1976. — Стор. 493.