Словник української мови

ПОШЛЮ́БНИЙ, а, е. Який відбувається, здійснюється після шлюбу. Обоє вони свято вірили в те, що пошлюбна ворожба мусить сповнитися (Іван Франко, IV, 1950, 200);
//  Узаконений, прийнятий після шлюбу. Отак і жило у хаті двоє ворогів, повік зв'язаних весільним вінцем і пошлюбним ліжком (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 418).
 Пошлюбна подорож — подорож, яку здійснюють молоді після весілля. Подорожі пошлюбної ми не робили, як усі сподівалися (Ольга Кобилянська, III, 1956, 291); Прямуючи за кордон у пошлюбну подорож, Куліші в Києві влаштовують прощальний вечір (Вітчизна, 12, 1968, 184).