ПОШМАТУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Порвати,
подерти на шматки. З великими труднощами,
пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно
на той бік, кленучи себе за хлоп'ячі витівки (Юрій Смолич,
Прекрасні катастрофи, 1956, 56); Лихий шторм пошматував
вітрила (Олесь Донченко, Ю. Васюта, 1950, 5); Вже не швидко
в очах Закидайла з'явилось прояснення, а в рухах
рішучість. Він люто пошматував ненависну записку (Юрій Збанацький,
Любов, 1957, 188); * Образно. [Ластівка:] Тиша
мертва над селом нависла... Та де ж той вітер, свіжий
і рвучкий, щоб тишу цю пошматував нестерпну!..
(Олександр Левада, Драми.., 1967, 79);
// Роздерти тіло на шматки.
Він згоден був, щоб його пошматували власні міни,
тільки б не дихати цим смородом (Олександр Довженко, I, 1958, 285);
// Дуже побити.
Пошматувати серце (душу) — завдати моральних
ран, травмувати. Стоптала ти любов мою, Ти серце
без жалю пошматувала — Я все ж тебе люблю
(Максим Рильський, I, 1960, 97); [Андрій:] Велика вам дяка,
чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє
серце, пошматували душу, соромом покрили мою
голову!.. (Марко Кропивницький, I, 1958, 491).
2. Розділити, розчленувати, подрібнити (країну, землю і т. ін.). Землі я кожним роком усе меншає.. Ділять її межи собою мало не на грядки.. І що воно буде, як люди отак пошматують землю, з чого вони хліб їстимуть тоді? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 110); [Ярослав:] А він чужих покликав королів І був ладен всю Русь пошматувати, Аби собі вінець князівський взяти (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 69).